Напевно, найскладнішим випробуванням для будь-якого з нас є втрата близької людини або стосунків із близькою людиною: смерть родича, вмирання та супровід вмираючого, горювання та прощання, розлучення та розлучення. І в цей складний період так хочеться, щоб поряд виявилася людина, якій не соромно і не страшно довірити все найважливіше, найпотаємніше, яка вислухає, дасть виплакати своє горе, пояснить, що відбувається зараз і що може статися далі і скаже як це пережити. У своєму горі людина не повинна і не може залишатися самотньою.
Допомога психолога та психотерапевта
Горе людина переживає у кілька етапів, абсолютно різних за часом та гамою емоцій. Завдання психотерапевта — визначити, якому етапі горя перебуває людина і докладно пояснити йому це, щоб уникнути тривалої фіксації однією стадії. Кожну стадію треба прожити, якщо перескочити чи залишитись на одній стадії – біль не відпустить.
Кажуть, час лікує. І це справді так. Щоб пережити горе, потрібен час, не можна вдавати, що нічого не сталося, не можна просто сховатися в роботу, або в будь-яку бурхливу діяльність. Щоб пережити горе, потрібна тиша. Це тяжкий, але дуже важливий досвід.
У цій ситуації хороший психотерапевт – це людина, яка має з одного боку вміння співпереживати, а з іншого боку – необхідну емоційну стійкість. Він не відсахнеться від вашого горя, він знайде потрібні слова, і у вас з’являться сили жити далі.
Психолог по роботі з горем у Києві
У Києві працюють досить багато психологів, які приватно практикують, які пройшли підготовку в галузі роботи з психотравмами і горем. Сайти оголошень рясніють пропозиціями, але найкраще зосередити свій пошук суворо професійними сайтами. Одним із таких є найстаріший український ресурс — upsihologa.com.ua. Тут у спеціалізованому розділі каталогу ви можете знайти професійних психологів Києва в один клік. Використовуючи пошук, можна звузити пошук за ключовими словами, такими як «втрата» або «горе». Сайт видасть тих спеціалістів, хто має інтерес, додаткову освіту чи досвід у цій темі.
Процес горювання
Хоч би як хотілося, щоб біда обходила нас стороною, рано чи пізно ми зустрічаємося з нею. Особливо важко втрачати близьких. Коли це трапляється, неможливо уявити, що життя може тривати. Сама думка про це видається блюзнірською, образливою. І, тим не менш, життя продовжується, іншого не дано. У всіх віровченнях є свої ритуали та обряди, які допомагають не тільки і не просто встояти в горі, але й зберегти духовний зв’язок з людиною, що пішла. Пережити – означає пройти весь процес переживання втрати, виконати роботу горювання.
Кожна людина переживає утрату по-своєму, але можна виділити деякі моменти, характерні для більшості в тій чи інші мірі:
- Перша реакція – шок. Її виявом буває непритомність, непритомність, відторгнення факту: «Цього не може бути!». Все єство людини чинить опір тому, що трапилося, вона прагне захиститися від страшної звістки.
- Коли мине стадія шоку, відбувається вибух емоцій – сум’яття, сльози, гнів, лють… Часто разом із душею страждає і тіло: може початися серцевий напад, задуха.
- Слідом за цим людиною опановують пригніченість, почуття порожнечі. Фактично, з цього моменту починається переживання втрати як факту.
- Пригніченість, зазвичай, перетворюється на стан знесиленості. Загострюються хронічні хвороби, з’являються нові симптоми почасти схожі на ті, що були у померлого.
- Потім настає розгубленість, що іноді доходить до паніки. Людина не розуміє, як далі жити. Їй здається, що їй просто не стане сил.
- На цьому фоні дуже часто виникає відчуття провини перед померлим. Людина кляне себе за якісь дії чи думки стосовно того, кого втратила. Зазвичай їй здається, що вона недостатньо дбала про рідну людину, не зробила для неї того, що могла. Іноді навіть вона відчуває провину через те, що лишилася жити.
- Через тяжкість переживань з’являється образа на померлого через те, що він пішов із життя, не доробивши якихось важливих справ. Ці реакції зменшують болючість втрати і водночас повертають до реального життя, яке тепер доведеться вести без близької людини. Вони можуть спричинити нову хвилю почуття провини – тепер уже за такі думки.
- Однак повернутись до звичайного життя поки нелегко – руки опускаються, і виникає почуття несправедливості долі, обділеності, незаслуженої образи.
- У міру того, як людина переживає всі попередні щаблі горя, вона починає відчувати, що життя продовжується. З’являється надія, що вдасться впоратися з горем, що навалилося.
- Поступово людина починає брати участь у повсякденному житті з її проблемами та турботами. Можна порівняти душевну роботу горювання зі світанком, що повільно проступає крізь темряву, що поступово тане.
Якщо до вас прийшло горе, вам доведеться виконати роботу горювання. Ніхто не зможе позбавити вас цього, ніхто не пройде ваш шлях.
Наскільки довгий цей шлях? Гострі реакції горя переживаються зазвичай протягом року. Але робота горювання на цьому не закінчується. Вона триває всередині нас і найбільш гостро заявляє про себе в дні народження або смерті того, хто пішов, в якісь моменти, що нагадують нам про нього, при відвідуванні цвинтаря. Згодом ми починаємо все більше усвідомлювати, що ця людина означала для нас, як багато вона нам дала. Тільки тепер замість паралізуючого болю настає світла і чиста печаль…