Майже 5 млрд грн – саме стільки становили доходи Автономної республіки Крим у 2013 році. Прості підрахунки демонструють: торік національна скарбниця недорахувалась уже близько 11-12 млрд грн через те, що колишні вітчизняні компанії на півострові діють уже в російському правовому полі. Натомість на цю ж суму вони поповнили бюджет країни-агресора. Як працює бізнес на окупованих територіях і до чого тут закон України про вільну економічну зону Крим? Пояснив доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України та колишній народний депутат Олексій Плотніков.
– На вашу думку, наскільки легальною є зараз робота українських компаній у Криму? І скільки, за приблизними підрахунками, є таких бізнесменів?
- Існують різні концепції щодо того, що потрібно було робити з окупованими територіями – із Кримом, із ОРДЛО. Я прихильник того, що свою присутність там треба демонструвати. Тобто не запроваджувати на державному рівні різноманітні санкції й обмеження, а завозити туди продукти, казати, що Україна – поруч, вона там є.
Але, на жаль, було обрано іншу концепцію. Й ОРДЛО, й анексований Крим фактично перебувають у блокаді. Офіційної торгівлі з ними немає. Ті товари, що з’являються й у Криму, й на непідконтрольних територіях Донеччини й Луганщини, завозяться якимось сумнівним шляхом. Тому українські компанії в цьому випадку мають виконувати загальне рішення про те, що працювати там не слід.
Дійсно, є певні компанії, які перейменувалися, перереєструвалися, працюють зараз за законодавством РФ і, відповідно, сплачують податки до російського бюджету. Мінекономрозвитку не може надати якусь зрозумілу статистику, скільки українських підприємств працює в Криму. Хоча вони визнають, що такі прецеденти є, коли фірма нібито розташована у Києві, але працює на півострові на певних умовах.
– Можливо, ви знаєте приклади таких компаній або бізнесменів?
- У ЗМІ є повідомлення про певні супермаркети, певні будівельні магазини. Я не хочу зараз називати конкретні бренди компаній і прізвища конкретних бізнесменів, але такі факти є. І це визнають на будь-якому рівні.
– Кількість таких компаній щороку зростає?
- Значної динаміки немає. Ті компанії, які залишились у Криму після анексії, продовжують там працювати, але нові компанії туди не заходять.
– Ви зазначали, що деякі фірми переоформлюють. Їм дають іншу назву, запускають під іншим лейблом. Але фактично це залишається та ж група чи мережа компаній?
- Власник залишається той же. І тому, якщо супермаркети працювали в усій Україні включно з Кримом, то після анексії ці ж магазини продовжують працювати, але, умовно кажучи, не під брендом «Адідас», а «Абібас», тобто під іншою дуже близькою назвою оформлена інша марка. Вони працюють уже за законодавством іншої країни, але власник залишається той же. А яким шляхом прибуток виводиться до цього власника – це вже питання не дуже складне. Гроші можна вивести різними шляхами, за допомогою різних транзакцій.
– А чи дозволяє українське законодавство взагалі працювати вітчизняному бізнесу в Криму?
- Ні, воно не дозволяє, тому що були введені обмеження, тому що була введена економічна блокада проти Криму – так само, як і блокада ОРДЛО. Тобто з цієї точки зору будь-яка праця чи діяльність на території анексованого Криму є незаконною, вона має підпадати під відповідні санкції з боку України.
– Як впливає на цю діяльність закон про вільну економічну зону Крим?
- Я дуже скептично ставлюся до цього закону, тому що, коли його вводили, це була така собі форма виходу з ситуації. Крим не контролюється українською владою, але для нього введені особливі економічні умови, закон про ВЕЗ. Тобто всі підприємства, які там працюють, не мають сплачувати податки до бюджету України, вони переведені на якусь самоокупність, самофінансування.
Закон про ВЕЗ прийняли у 2014 році Фото: скриншот
Але одна справа, що це вводилося у 2014 році, коли було ще незрозуміло, наскільки це все затягнеться, коли Крим повернеться чи які є перспективи тощо. Інша справа – зараз, коли стало зрозуміло, що це не питання найближчого майбутнього, що це все ж дуже складне питання.
Тому, з одного боку, цей закон діє, він підтверджує, що з юридичної точки зору Крим – це частина України, що на нього поширюється дія закону про ВЕЗ. Але, якщо поглянути на державний бюджет України, то цей закон фактично нічого не дає. Фінансування державних органів, які перебувають у Києві, але відповідають за Крим – порівняно невелике. І, звичайно, доходів від них теж майже немає, як немає і від анексованої території Криму.
– А чи можна взагалі якось вплинути на цю ситуацію, і як саме?
Ви знаєте, цей закон денонсувати чи скасувати не можна, тому що в такому випадку Україна опосередковано визнає, що вона не контролює цю територію і що це територія, яка непідвладна Україні. Як і в справі з харківськими угодами, так і у випадку з законом про вільну економічну зону – це є таке непряме, але підтвердження того, що це територія України, що центральна влада пам’ятає і розглядає Крим як територію України і робить все для того, щоб вона визнавалась як Україна.
Але, знову ж таки, з практичної точки зору закон про вільну економічну зону в Криму – сумнівний.
– Чи правильно я розумію, що через цей закон усі компанії в Криму поповнюють тільки російський бюджет, а не український?
- Через цей закон кошти не мають іти до бюджету України. Там не написано, що потрібно, щоб вони йшли до бюджету іншої країни. Чому немає відносин Криму з бюджетом України? Тому що на території Криму діє вільна економічна зона, і податки вони не сплачують, ось як це прописано у законі. А те, що ці підприємства сплачують податки до російського бюджету, то це абсолютно не регулюється законодавством України, це вже питання до тих підприємств, чому вони їх сплачують і що саме вони сплачують.
– А наскільки взагалі етично сплачувати податки до бюджету країни-агресора? Адже грошовий обіг відбувається на території анексованого Криму.
- Якщо вони працюють на анексованій території, сплачують податки, то вони підтримують цю анексію. Це не з точки зору етики, це з точки зору законодавства. Якщо громадянин України мав там нерухомість і раптово продав її за російським законодавством, він тим самим підтверджує, що визнає тих, хто анексував Крим, тобто визнає ту владу, яка незаконно забрала в нас Крим. І сплата за послуги нотаріусу, податків, зборів до російського бюджету – усе це є непрямим чи навіть прямим підтвердженням визнання цим громадянином відповідних дій з боку іншої держави.