ПОРЦЕЛЯНОВІ СПОГАДИ. АКВАРЕЛЬНА ТИША ПАМ’ЯТІ

Автор: Ванда Орлова

Є картини, що мовчать голосніше за крик. Такою є робота української художниці Аліси Путньої «Скарби бабусиної скрині», представлена на всеукраїнському культурно-мистецькому проєкті «Жінка. Мати. Берегиня». Вона не зображує облич, не говорить словами, але торкається до самого серця — через деталі, через кольори, через спогади, які ми всі носимо в собі.

У центрі акварельної композиції — намисто. Не прикраса, а цілий світ: корали, перлини, дукач зі священним сюжетом, срібні монети з ликом імператриці Марії Терезії, які колись слугували талісманами. Кожен елемент — як голос жінки, що берегла, вірила, передавала. Це намисто — не просто естетика, це код, переданий через покоління. Його не одягають, його пам’ятають. І саме пам’ять — головна тканина цієї роботи.

Глибокий зелений фон підкреслює багатство прикрас — і водночас створює емоційний простір, у якому ця робота дихає. Він мовчки обіймає глядача, дозволяючи кожному згадати свою бабусю, доторк до її скрині, шелест тканин, аромат полину в коморі й той трепет дитинства, коли маленькі руки вперше торкаються старовинного дукача.

«Коли я побачила цю картину, — згадує кураторка проєкту Тамара Чернявська, — одразу згадала прикраси своєї бабусі. І відчула тремтіння. Те саме, як у дитинстві, коли їх розглядала. Ця робота — без жодного портрета — відкриває всю суть проєкту. Жінка. Мати. Берегиня».

І справді, в «Скарбах бабусиної скрині» немає зображення самої жінки. Але її присутність — у кожній деталі. Це той випадок, коли жінку можна побачити через те, що вона залишила по собі. Вишита сорочка. Вузлик із сухим васильком. Затертий молитовник. І — намисто. Як пам’ять, як спадок, як тиха молитва, яку чуєш, коли дуже сумуєш.

Читайте також: Аліменти з військовослужбовців в Україні у 2024 році

Аліса Путня — художниця з історією. Її шлях розпочався ще в дитинстві, у стінах художньої школи, продовжився у Дніпропетровському фаховому мистецько-художньому коледжі, але справжнє повернення в мистецтво стало для неї подихом — після довгої творчої паузи.

Її роботи — це діалог з собою і світом, в якому живе біль, любов і віра в тиху силу жіночого духу. Картина «Скарби бабусиної скрині» стала однією з найемоційніших на проєкті «Жінка. Мати. Берегиня», що сьогодні об’єднує миткинь з різних куточків України. Цей проєкт — не просто виставка. Це мистецька триптих-ода жінці, її ніжності, гідності та незламності. Це місце, де кожна робота — свідчення, пам’ять і заклик берегти те, що є нашим внутрішнім стрижнем.

Аліса Путня через свою акварель нагадує: справжнє жіноче коріння — не в біографії, а в тому, що залишаєш після себе. Іноді це слова. Іноді — мовчання. А іноді — намисто, яке мовчки розповідає про тебе все.