ІЗ СЕРЦЯ, ЩО БЛАГОСЛОВЛЯЄ СВІТ: «ОДА СУЧАСНИЦІ» ОЛЕГА ДЕНИСОВЦЯ

Іноді досить одного погляду, щоб відчути силу часу. В очах жінки на полотні Олега Денисовця — не просто риси конкретної людини. У її погляді — шлях роду. Її руки, що тримають ікону, не лише благословляють дитину на життєвий шлях — вони ніби замикають невидиме коло зв’язку між небом і землею, між минулим і теперішнім. Саме з такого глибокого переживання народилася картина, яку художник представив у межах Всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Жінка. Мати. Берегиня».

Цей твір — початок серії «Ода сучасниці». І водночас — особиста молитва. Портрет мами, Оксани Денисовець-Сапеляк, — не лише вшанування рідної людини, а й вдячність українській жінці як джерелу духовної сили, що передається у спадок. Жінці, яка не дозволяє згаснути світлу навіть у найтемніші часи.

картина “Ода сучасниці”, Олег Денисовець

Мати художника — постать, яку важко вмістити в одне визначення. Талановита педагогиня і мисткиня, переслідувана радянською системою, вона стала першою головою Союзу Українок у Львові, а згодом — в усій області. Саме вона була серед тих, хто повернув Україні День матері, відновивши його святкування у 1990 році — як нагадування про гідність жіночої місії в національному бутті. У роки проголошення незалежності стала єдиною жінкою в області, яку обрали головою райради. Її життя — це не лише публічна діяльність, а й шлях вченого, авторки численних монографій і публіцистичних праць про культуру українців. Для художника її портрет — не просто образ матері, це символ духовної спадковості.

Вишиванка на фоні картини — родинна. Її колись носила прабабуся. Цей фрагмент, виписаний з ніжністю й точністю, мовчки говорить про те, що вишивка — не орнамент. Це код. Пам’ять роду. Слово, зашифроване кольором. І все це — не лише в тканині. Воно — у крові, у серці, в руках, які тримають ікону.

Картина вивірена не лише технічно. Вона дихає змістом. Монохромний портрет на тлі пульсуючого кольору — як мить, у якій сходяться покоління. Жінка — мов тиха молитва за майбутнє, мов пісня крові, що лине з роду в рід. У її постаті — тиша й сила. У барвах — дух, який вона передає своїй дитині разом із першими словами: любов до України, пам’ять, віра. Історія не лише особиста, а спільна для багатьох родин, для всієї нації, яка нині воює — і фізично, і духовно.

Серія «Ода сучасниці», яку започаткував Олег Денисовець цим портретом, зростає: у ній з’являються образи жінок, які живуть українством. Військові, волонтерки, науковиці, політикині, акторки, айтішниці… Ці жінки творять сучасну Україну — не лише працюючи чи захищаючи, а й просто зберігаючи у собі здатність любити, вірити, надіятись.

Олег Денисовець — художник, для якого мистецтво — не про форму, а про зміст. Він малює з дитинства, відкриваючи для себе і для глядачів глибини історії та культури свого народу. У його ранніх роботах — історико-етнографічна тематика, згодом — цикл «У бомбосховищі», портрети воїнів ЗСУ, які виставляли навіть у польових умовах. Але серія про жінку — зовсім інше дихання. Тут інтонація інша: ніжна, але не слабка. У ній — тиша, яка звучить гучніше за крик. Це світло, що не сліпить, а лікує.

У цьому сенсі картина, представлена на виставці «Жінка. Мати. Берегиня», не лише творча робота. Вона — акт вдячності. Вона — молитва. Вона — оберіг. І водночас — запитання до глядача: що ми пам’ятаємо, що ми передаємо далі, що тримаємо в руках, коли проводжаємо у світ тих, кого любимо?

Організатор Всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Жінка. Мати. Берегиня»: Національна спілка художників України

Кураторка проєкту: Тамара Чернявська

Фейсбук сторінка Олега Денисовця: Oleg Denisovets