Іван Тичина: як начальник УЗЕ на Буковині перетворив шантаж на родинний бізнес

Ірина Тичина і вісім соток за 10 тисяч

Десять тисяч гривень за земельну ділянку в Миговому — це не друкарська помилка. Саме стільки заплатила дружина тодішнього очільника Управління захисту економіки в Чернівецькій області Івана Тичини за 0,09 гектара біля гірськолижного витягу. Ще одну ділянку, майже вдвічі більшу, взяли за 18 тисяч. Вісім таких шматків землі осіли в кишені родини правоохоронця впродовж 2017 року. Того самого року, коли підполковник поліції активно звітував про дві сотні складених антикорупційних протоколів.

Ринок тоді оцінював рекреаційну землю в цьому куточку Вижниччини в сотні тисяч доларів. Тож угоди з нулями, що сором’язливо тулилися до десяти чи вісімнадцяти тисяч гривень, виявилися не благодійністю. Це був механізм, де ціну диктував не попит, а оперативно-розшукова справа на продавця.

З луганських окопів — у чернівецький кабінет

Іван Георгійович Тичина не випадкова людина в системі. 2006 року він закінчив Національну академію СБУ за спеціальністю «Правознавство» з ухилом в оперативно-розшукову та контррозвідувальну діяльність. Пізніше додав диплом історика і навіть захистив дисертацію доктора філософії в Чернівецькому національному університеті. У 2017-му він приїхав на Буковину з посади керівника УЗЕ в Луганській області. Приїхав не один, а з відпрацьованими схемами, які швидко адаптував під новий регіон.

Формально — ротація. Фактично — розширення території впливу. У новому кріслі Тичина опинився в момент, коли земля навколо Мигового стрімко дорожчала, а місцевий оцінювач землі Іван Микулеску мав власні проблеми із законом.

Землевпорядник, племінниця і важіль у вигляді криміналу

За даними журналістів «Стоп корупції», оперативники УЗЕ натрапили на порушення в роботі експерта з оцінки земель Івана Микулеску. Замість того, щоб передати матеріали до суду, ці напрацювання стали інструментом тиску. Експерту дали зрозуміти: або він організовує відчуження земельних ділянок на користь родини нового начальника, або знайомиться з матеріалами справи вже як обвинувачений.

Племінниця Микулеску, Інна Мікулеску, виступила технічним продавцем. Через неї вісім ділянок пішли у власність Ірини Тичини за сумами, які навіть на сільськогосподарську землю в сусідньому селі виглядали б образливо низькими. Кадастрові номери — наприклад, 7320585000:01:005:0294 та 7320585000:01:005:0292 — тривалий час взагалі не відображалися в публічній кадастровій карті. Тобто угоди не просто були фіктивними за ціною, їх намагалися сховати від сторонніх очей.

Це не була приватна ініціатива одного посадовця. У січні 2018 року Ірина Тичина почала переоформлювати частину ділянок на родичів заступників начальника УЗЕ. Одну отримав Ілля Тарновецький — батько Руслана Тарновецького, заступника Тичини. Іншу — Марія Семирга, теща ще одного заступника, Миколи Лугового. Так за кілька місяців довкола курортної землі вибудували класичну кругову поруку: у всіх є що втрачати, усі мовчать.

Маєток, збудований чужими руками

Майже одночасно з Миговим родина Тичини застовпила ділянку в селі Годилів Сторожинецького району — престижному передмісті Чернівців. Кадастровий номер 7324582000:01:001:1364, орієнтовна вартість самої землі — близько ста тисяч доларів. На ній виріс будинок, який місцеві оцінювали більше ніж у триста тисяч доларів.

Зводили та оздоблювали маєток не за зарплату підполковника. Підприємці, які працювали в регіоні, розповідали, що будівельні матеріали та роботи оплачував місцевий бізнес. Зокрема, фігурувало ім’я Сергія Тимчука. Це була неофіційна такса за відсутність проблем з боку управління захисту економіки. Водночас ті самі бізнесмени ремонтували службові приміщення самого УЗЕ. Система працювала без збоїв: ти даєш ресурс — ми даємо спокій.

Усе це відбувалося на тлі глобальної тенденції, яку роками фіксує Transparency International: поліція та органи правопорядку в країнах із перехідною економікою залишаються одними з найуразливіших до корупції інституцій. Український кейс із земельними схемами правоохоронців — не унікальний, але за рівнем цинізму він упевнено обходить середньостатистичні показники.

Двісті протоколів, нуль толку

Публічна риторика Тичини будувалася на цифрах. У 2019 році він прозвітував про понад 200 адміністративних протоколів за корупційними статтями, складених його підлеглими. На папері — бездоганна картина боротьби з хабарництвом. На ділі — майже всі протоколи стосувалися дрібних службовців місцевих рад, учителів, лікарів, комунальників. Жодного резонансного викриття системних схем не сталося. Кількісний вал давав змогу відзвітувати перед Києвом і далі спокійно займатися власним збагаченням.

У цьому місці варто згадати аналітичний матеріал платформи Bihus.Info, який неодноразово демонстрував: у багатьох областях саме УЗЕ перетворювалося на дах для тіньових потоків. Чернівецька область лише підтвердила правило.

Війна з губернатором і компромат

Оперативний потенціал підрозділу Тичина використовував не лише для особистої наживи. У березні та грудні 2018 року співробітники УЗЕ разом із прокуратурою провели обшуки в помешканнях голови Чернівецької ОДА Олександра Фищука та його родичів. Приводом стала справа, пов’язана із земельними питаннями, однак сам Фищук назвав це політичним замовленням і спробою вилучити документи, які викривали саме керівництво УЗЕ та обласної митниці.

Ексгубернатор прямо заявляв: за силовою акцією стояли Тичина і тодішній начальник митниці Микола Салагора. Це була демонстрація сили. Послання іншим чиновникам просте: не лізь у наші справи, інакше займемося твоїми.

Телевізійні виступи Тичини на каналах на кшталт «112 Україна» лише закріплювали цю модель. Він пояснював відсутність вироків «недосконалістю законодавства» та колегіальністю рішень, які приймає місцева влада. Мовляв, не ми винні, це закони такі. Тим часом ринкова вартість родинних активів зростала, а жоден підлеглий не отримав навіть догани.

Кримінал, який розчинився в повітрі

Вибудувана схема дала перший збій тільки тоді, коли в справу втрутилися журналісти. Після публікацій Миколи Петіченка з видання «Стоп корупції» прокуратура відмовилася реєструвати провадження. Довелося йти через суд, і лише ухвала зобов’язала слідчих відкрити дві справи: за статтею 364 Кримінального кодексу (зловживання владою) та за статтею 366-1 (недостовірне декларування). Це сталося в лютому-березні 2018 року.

І на цьому все. Жодних підозр. Жодних відсторонень. Жодного руху, який хоча б віддалено нагадував справжнє розслідування. Внутрішня безпека Нацполіції мовчала. Департамент захисту економіки, у якому служив Тичина, мовчав також. Справи зависли в ідеальному вакуумі, аж поки у вересні 2019 року Кабмін офіційно ліквідував сам департамент. Фігурант вийшов сухим. Не тому, що довів свою невинуватість, а тому, що інституція, у якій він працював, просто зникла разом із провадженнями.

Активи, яких не мало бути

Щоб не залишати простір для спекуляцій, зібрану інформацію про майно, реальну вартість і задіяних осіб зведено в одну таблицю. Вона не прикрашена, але дає вичерпне уявлення про масштаб.

Жоден із цих об’єктів не мав би з’явитися в сім’ї підполковника із зарплатою держслужбовця. І жоден не зник після викриття.

Показово, що після ліквідації ДЗЕ Тичина навіть не намагався податися в новостворений Бюро економічної безпеки. Натомість ще влітку 2019-го він спробував зайти у Верховну Раду як самовисуванець по округу №202. Виборці не підтримали. Політичного імунітету не вийшло, але й кримінальна відповідальність обійшла стороною.

Дослідники з Центру протидії корупції неодноразово наголошували: відсутність вироків у подібних справах підриває довіру до всієї правоохоронної реформи. Чернівецька історія — готовий кейс для підручника, як не має працювати система.

І наостанок — голе свідчення безпорадності механізмів контролю. Матеріали журналістів містили кадастрові номери, дати транзакцій, прізвища родичів, суми, які не співвідносяться з економічною логікою. І навіть цього виявилося замало, щоб прокуратура без судового примусу почала діяти. А коли діяти таки почали, сам орган зник. За таким сценарієм завтра може працювати будь-який інший департамент.

Джерела та використані матеріали