Может ли государство мстить своим гражданам? А оказывается, может

0

Может ли государство мстить своим гражданам? А оказывается, может

И немного о репрессиях на минималках против тех, кто за границей.

Может ли государство мстить своим гражданам? А оказывается, может.

У нас проблема с мобилизацией. Это делает закон о мобилизации очень важным. Цель – сделать так, чтобы увеличить количество людей, которых можно призвать в армию. Увеличить количество призываемых людей. И логично было бы, если все действия закона о мобилизации были направлены именно на это. Но одновременно закон был выхолощен в части плети, который можно применить в Украине. И приправлен мелкой местью.

Далее текст на языке оригинала

Мова про те, що держава призупинила консульству підтримку чоловіків, що перебувають за кордоном. Чи йде це в рамках головної мети закону – збільшити чисельність ЗСУ? Збільшити ефективність мобілізації? Ніяким чином. Ці дії не змусять жодного чоловіка, який обрав бути за кордоном під час війни, повернутися в Україну. Ці незручності, які створені абсолютно всім чоловікам, які є за кордоном, жодним чином в голові у тих чоловіків, яких держава хотіла б бачити у війську, не йдуть у порівняння з незручностями, які їм доставить мобілізація. При чому, не всі чоловіки за кордоном перепливали Тису. Багато хто перебуває там легально.

Таким чином ефективність цього заходу нульова. Проте держава його застосовує ще й смакує. Фокусуючись на цьому, замість того, щоб застосовувати непопулярні кроки, які мають дати результат. Результат у вигляді збільшення числа мобілізованих. Але, схоже, результат не на часі.

Що це тоді? Це і дрібна помста. І популізм. Бо держава показує, що вона мститься тим, хто поїхав, що має доставити задоволення тим, хто лишився. Грається на темних сторонах людської натури. Намагається здобути дешеву популярність на болючій для суспільстві темі.

Читайте також:  Мобилизация в Украине – в ТЦК прокомментировали задержание в Ужгороде водителя автобуса с детьми

А ще поширює розкол у суспільстві. В тому числі той, що буде після війни. Бо в Україні величезна демографічна проблема. І Україна вкрай зацікавлена у тому, щоб максимальна кількість людей, що виїхала за кордон через війну, в тому числі чоловіків, повернулась. Ці люди потрібні тут. І останнє що варто робити, це робити крокі, які спрямовані на те, щоб ці люди не повернулись. І мова про ненависть одних українців до інших, яку держава культивує. Загострюючи кути, які мала б згладжувати.

І так, ці чоловіки потрібні в Україні. І так, вони вибрали не бути в Україні під час війни. І тут немає протиріччя. Україні потрібні всі свої громадяни. І не всі громадяни України – герої. Як і будь-якої іншої країни. Україні потрібні не тільки герої. Україні потрібні люди, що будуть платити податки, щоб було чим платити пенсії. Україні потрібні будуть люди, які будуть народжувати, а для цього поки потрібні і чоловіки також. Україні потрібні споживачі, щоб ті, хто зараз готує каву під час обстрілів, мав можливість продавати іі і збільшувати свій бізнес і після війни. Україні потрібні ці чоловіки, навіть якщо хтось вважає їх вибір не моральним. Проте вони його зробили. І залишились громадянами України.

Так, вони свідомо обрали бути за межами України під час війни. В тому числі побоюючись, що можуть бути мобілізовані. Але бажання мобілізуватись відсутнє і у чоловіків, що є в Україні. То до них також будемо культивувати ненависть? Будемо стравлювати людей, що воюють і їх родичів, із тими, хто не воює. Чи їх вчинок більш негативний, ніж поведінка дезертирів, які тисячами тікають з фронту? Чи будемо ненавидіти і тих, хто був заброньований протягом всіє війни? Де ця лінія, після якої держава скаже – ” а от їх ми хочемо ненавидіти”?

Читайте також:  Сергей Олешко - открыт сбор на экипировку для бойца - как присоединиться

Причому зараз свідомо не йде мова про внесок людей, які перебуваючи за кордоном і відчуваючи докори сумління, почуття провини, можуть активно донатити. І робити це більше великої кількості людей, що перебуває в цей час в Україні подалі від фронту. Останньо що українці мають робити після війни – це мірятись, хто що зробив. І хто більший патріот. Це треба залишити політикам. А проблем у суспільстві вистачає і без цього.

Війна – це трагедія. І травма. І після війни, коли цей день настане, суспільству треба лікувати ці травми. І держава має грати тут провідну роль. І не логічно, якщо держава ці травми ще посилює. Тим більше кроками, які жодним чином не наближають нас до перемоги. А цей крок точно не робить нічого, щоб наблизити перемогу. Хіба що перемогу у майбутніх виборах. До яких ще треба дожити.

disclaimer_iconВажно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…

Источник

Залишити відповідь