Олег Гороховський та висновки суду. Викрадення мільярдів з “ПриватБанку”
У розслідуванні “Антикору”, розглядається роль Олега Гороховського, відомого як одного із засновників Monobank, у подіях, пов’язаних із «ПриватБанком». Основою для цього матеріалу слугують документи та висновки, викладені у рішенні Високого суду Лондона. Це рішення, обсяг якого становить 490 сторінок, не лише зосереджується на ключових фігурантах, а й проливає світло на діяльність управлінців. Згідно з текстом, Гороховський був однією з таких осіб, що допомагали мажоритарним акціонерам керувати банком. Згадка його імені у судовому рішенні – дванадцять разів – може здаватися несуттєвою, але за цими фактами приховані деталі, що допомагають сформувати повну картину подій. Суд встановив, що управлінський склад банку, включаючи Гороховського, діяв синхронно з волею власників, що стало одним із основних висновків судового процесу. Це твердження, хоч і не є кримінальною кваліфікацією, але є важливим маркером для розуміння внутрішніх процесів у банку в той період.
Висновки суду відразу ж розставляють пріоритети, вказуючи, що приблизно десять відсотків акцій «ПриватБанку» до його націоналізації належали міноритарним членам правління, які, згідно з текстом, «звично дотримувалися вказівок» основних акціонерів. Серед цих управлінців, чиї імена перераховуються, згаданий і Гороховський. Суддя Високого суду прямо заявляє, що це є «справедливим описом цих відносин», підкреслюючи, що управлінський ешелон не просто виконував свої обов’язки, а діяв у повній згоді з бажаннями бенефіціарів. Ці факти знаходяться на 53-й сторінці судового рішення, у параграфі 198. За цими сухими формулюваннями ховається чітка картина того, як працювала фінансова установа: ключові рішення ухвалювалися в тісному колі довірених осіб, які були безпосередньо зацікавлені у реалізації планів власників. Таким чином, управлінці, що володіли частками в банку, фактично ставали співучасниками схем, що реалізовувалися його бенефіціарами.
Механізм схвалення сумнівних кредитів
Суд надає конкретні дані щодо діяльності Олега Гороховського у «ПриватБанку». З січня 2014 року і до моменту націоналізації, він займав посаду заступника голови правління, відповідаючи за карткові продукти та зарплатні проєкти. У цей період, як член кредитного комітету, він, згідно з судовими матеріалами, схвалив 129 кредитів, які згодом були визнані ключовими у справі. Ця цифра сама по собі є красномовною. Вона вказує на його активну роль у процесі, який суд охарактеризував як частину масштабної «схеми рециклінгу» коштів. На 8 березня 2015 року Гороховський володів 0,38% акцій банку, що, хоч і невелика частка, але вписується у загальну картину. Рішення щодо великих позик, як стверджується, приймалися вузьким колом управлінців, які були тісно пов’язані з бенефіціарами. Це підтверджує, що механізм схвалення кредитів був централізований і контролювався, а Гороховський був однією з ключових шестерень у цьому механізмі. Деталі про ці схвалення наведені на 60-й сторінці судового рішення, у параграфі 229, де чітко вказано, що він «схвалив 129 з відповідних кредитів». Така кількість дозволяє зробити висновок, що його роль була далеко не епізодичною, а системною.
Зазначені кредити, як вважає суд, мали всі ознаки фіктивних. Умови їхнього надання не відповідали жодним банківським стандартам. Завдяки таким операціям, із «ПриватБанку», за висновками суду, було виведено понад 1,9 мільярда доларів. Ці дії не лише призвели до фінансових втрат, а й стали причиною націоналізації банку, що завдало значних збитків державі. Участь Гороховського в ухваленні таких рішень, особливо в такій великій кількості, ставить під сумнів його доброчесність як топменеджера. Схоже, він не просто виконував свої обов’язки, а й свідомо брав участь у процесах, які були шкідливими для банку і, зрештою, для країни. Таким чином, його роль, описана в судовому рішенні, виходить за рамки простого виконавця і набуває рис активного учасника схем.
Зв’язки після націоналізації та критика нового керівництва
Найбільш гостра частина судового рішення стосується періоду вже після націоналізації «ПриватБанку». Суд заявляє про наявність «численних доказів» тісних зв’язків Олега Гороховського з Ігорем Коломойським та його оточенням. Ці контакти, як стверджується, тривали вже після того, як банк перейшов у державну власність. Суд фіксує зустрічі в Женеві у лютому 2018 року, спільний обід у червні того ж року, а також переліт до Дніпра на приватному літаку Коломойського у червні 2019 року. Ці факти, взяті окремо, можливо, і не є злочином. Однак у контексті судової справи, вони є важливими «цеглинками» в стіні доказів того, що вплив колишніх власників на «екосистему Привату» не припинявся. Цей постійний контакт підтверджує, що Гороховський продовжував бути частиною неформальної мережі, яка зберігала свою актуальність і після офіційної зміни власника. Наявність «безлічі доказів» тісних контактів, як зазначено на сторінці 60, у параграфі 230, свідчить про глибокий рівень взаємодії, що виходить за рамки звичайних дружніх відносин.
Особливо цікавим епізодом, що породжує безліч питань, є переписка в WhatsApp. Згідно з судовими матеріалами, комунікація між Гороховським і Коломойським не обмежувалася лише особистими повідомленнями про футбол чи привітаннями. У цій переписці Гороховський, як стверджується, звертався до Коломойського за «інструкціями» для здійснення «неідентифікованого платежу» по банку. Цей факт, у поєднанні з його критикою «некомпетентності» нового менеджменту, виглядає як спроба вирішувати операційні питання державного банку через його колишнього власника. Така поведінка є вкрай нетиповою і може свідчити про неформальний контроль чи вплив, який зберігався навіть через роки після націоналізації. Це формулювання – «запитуючи вказівки для здійснення неідентифікованого платежу» – є надзвичайно вагомим для суду і підкріплює версію про збереження неформальних зв’язків.
Правові наслідки та бездіяльність українських правоохоронців
Суд, хоча і не виносить кримінального вироку, робить дуже жорсткі, як для публічного документа, висновки. Він прямо констатує, що комунікації дають «достовірні» підстави вважати, що Гороховський продовжував брати участь у спільних бізнес-справах Коломойського та Боголюбова щонайменше до червня 2019 року. Це твердження, хоча і не є вироком, але є дуже чітким сигналом для правоохоронних органів. Використання таких формулювань, як «достовірні докази того, що… був залучений у спільні бізнес-справи», не залишає місця для двозначних трактувань. Це вказує на те, що суд має достатньо матеріалів, аби стверджувати про продовження співпраці між колишнім топменеджером і бенефіціарами. Це формулювання знаходиться на 60-й сторінці, у параграфі 232, і є одним із найсильніших у рішенні.
На запитання, чому ж Гороховський «досі не сидить», розслідування підкреслює, що Високий суд Лондона не звинувачував його в злочинах. Суд не є кримінальною інстанцією в цьому випадку, а його рішення стосується цивільно-правового спору. Для того, щоб притягнути когось до кримінальної відповідальності, необхідне окреме кримінальне розслідування, доведення складу злочину «поза розумним сумнівом» і наявність відповідних норм у кримінальному законодавстві. Жоден із цих елементів у рішенні лондонського суду не встановлено. Суд лише зафіксував його роль і зв’язки, що є релевантним для картини загального контролю, але не є синонімом кримінальної вини. Проте, як зазначається в тексті, ці висновки мають стати підставою для українських правоохоронців, щоб розпочати власне розслідування. Питання, яке дійсно має бути поставлено, звучить не «чому він не сидить?», а «чи будуть компетентні органи перевіряти описані епізоди та комунікації на предмет порушень?». Це питання до української влади та правоохоронної системи, яка, як видається, не виявляє особливого інтересу до цієї справи після того, як основні фігуранти опинилися під арештом.
Складається враження, що після арешту Ігоря Коломойського, будь-яке подальше розслідування, що стосується крадіжок у «ПриватБанку», просто припинилося. Існує враження, що справу навмисно розвалюють і чекають, коли суспільний інтерес згасне. Хоча очевидно, що лише прізвищами Коломойського і Боголюбова коло осіб, причетних до крадіжки, не обмежується. Однак, як тільки починаєш «копати» глибше, неминуче виходиш на тих, кого, з якихось причин, «чіпати не можна». Тому питання про притягнення до відповідальності Олега Гороховського та інших фігурантів залишається риторичним.
