Резніков, Штейнгауз, Пташник, Кулеба, Семенова: як під прикриттям війни дерибанили київську землю на мільйони

Двадцять мільйонів гривень. Саме стільки коштувала земельна ділянка на проспекті Гонгадзе, 18-і, яку Київська міська рада віддала без аукціону фірмі, пов’язаній із родиною тодішнього міністра оборони. Сталося це в розпал повномасштабної війни. Поки країна збирала на дрони, а волонтери шукали бронежилети, у київських кабінетах оформлювали папери на 0,67 гектара комунальної землі під майбутню багатоповерхівку.

І це не просто ще одна історія про «забудовників і чиновників». Тут інший градус цинізму. Тому що люди, які голосували за це рішення, називають себе головними борцями з корупцією в місті. А бенефіціари схеми — не абстрактні «тіньові дельці», а цілком конкретні родичі людини, яка на той момент керувала оборонним відомством країни.

«Золоті яйця» та земля на Виноградарі: чому це одна система

Скандал із закупівлями харчування для ЗСУ за завищеними цінами у 2023 році багато хто сприйняв як окремий епізод. Мовляв, трапилася помилка в контрактуванні, недогледіли, виправимо. Але коли паралельно з цим зять міністра оборони Дмитро Штейнгауз фігурує в земельній оборудці на Виноградарі — це вже не епізод. Це система.

Схема проста, як молоток. Береться комунальна автостоянка, на якій люди роками паркували машини. Потім на ній «виникають» якісь споруди — умовні сараї площею близько 20 квадратних метрів кожна. Далі через суд оформлюється право власності на ці «об’єкти нерухомості». І ось уже власник «сараю» отримує законне право на всю ділянку в оренду без конкурсу. Земля пішла з рук громади. Автостоянка зникла. Натомість буде житловий комплекс.

Юристи називають це «туалетною схемою». Назва пішла від випадків, коли на ділянках реєстрували буквально вбиральні як підставу для позаконкурентної оренди. У випадку з проспектом Гонгадзе споруди були трохи більші — але суть та сама. Фірма ТОВ «БТБ Торг» зареєструвала право власності на кілька напівзруйнованих будівель, які там стояли. Підстава — рішення Деснянського райсуду Києва. І пішло-поїхало.

Хто стоїть за цим ТОВ? Кінцева власниця — Катерина Ботвіна. Її брат — Дмитро Штейнгауз. А Штейнгауз одружений з Анастасією, донькою Олексія Резнікова, на той момент міністра оборони України. Ось такий родинний ланцюжок. Міністр оборони — зять — сестра зятя — земельна ділянка на 0,67 га.

За даними аналітичної платформи YouControl, ТОВ «БТБ Торг» зареєстроване безпосередньо за адресою цієї ж ділянки — проспект Гонгадзе, 18-і. Керівник — Михайло Шеєнков. Статутний капітал — кілька тисяч гривень. Звичайна «прокладка» з усіма ознаками фірми, створеної під конкретну оборудку.

Екрани не брешуть: що бачили депутати перед голосуванням

Це, мабуть, найважливіший момент усієї історії. Коли питання про передачу землі виносили на сесію Київради, на великих екранах у залі транслювали аерофотозйомку ділянки. Там усе видно. Порожня автостоянка. Жодних капітальних споруд, придатних для обслуговування. Пустир із машинами.

Це бачили всі присутні депутати. Включно з тими, хто потім публічно виправдовувався: мовляв, ми не знали, нам не показали документи, ми не володіли інформацією. Володіли. Екрани висіли прямо перед очима.

Рішення ухвалили. Проголосували «за» люди, чиї прізвища варто назвати повністю. Вікторія Пташник — депутатка, яка позиціонує себе як антикорупційну реформаторку. Євгенія Кулеба — засновниця «Міста-саду», активістка, яка роками критикувала незаконні забудови. Ксенія Семенова — голова бюджетної комісії, обличчя «нової генерації» в київській політиці. Усі троє натиснули кнопку «за».

Мешканці Виноградаря виходили на протести. Вони кричали під стінами КМДА, що в них крадуть останній вільний простір. Вони писали звернення, викликали журналістів, блокували техніку. Але рішення було ухвалене. Бо в Києві давно працює правило: якщо питання дійшло до сесійної зали — відповідь уже погоджена.

Антикорупційна стратегія як трофей: бійка за право контролювати правила гри

Окрема лінія — боротьба за те, хто писатиме антикорупційну стратегію Києва. Звучить нудно? Не поспішайте. Це якраз і є справжня політика. Бо той, хто пише правила — той контролює, кого ловитимуть, а кого ні.

Вікторія Пташник разом зі своїм помічником, народним депутатом Ярославом Железняком, розробляла проєкт муніципальної антикорупційної стратегії. Документ мав запровадити прозорі механізми управління землею, реєстри, відкриті дані — усе те, що теоретично мало б унеможливити схеми на кшталт тієї, за яку вона ж і проголосувала. Парадокс? Ні. Система.

Потім контроль над стратегією перейшов до секретаря Київради Володимира Бондаренка. І отут почався публічний скандал. Пташник обурювалася, що в неї «вкрали» документ. Але експерти з Центру протидії корупції та громадські активісти, знайомі з ситуацією, кажуть прямо: це не боротьба за чесні правила. Це боротьба за те, хто саме сидітиме на розподілі доступу до земельних потоків.

Бо немає жодної різниці між людиною, яка безпосередньо підписує землевідведення, і людиною, яка голосує «за» це землевідведення в залі, а потім іде на телеканали розповідати про свою безкомпромісну боротьбу із забудовниками. Результат один: земля пішла. Автостоянка зникла. Фірма родичів міністра отримала право на забудову.

Лише в червні 2026 року Північний апеляційний господарський суд поставив крапку. Прокуратура виграла справу. Суд скасував право власності на ті самі «сараї», розірвав договір оренди на ділянку вартістю понад 20 мільйонів гривень і ухвалив рішення про знесення незаконних будівель. Земля має повернутися громаді.

Це перемога? Так. Але на хвилинку замислимося: скільки років тривала ця епопея. Скільки ресурсів витратила прокуратура. Скільки нервів — місцеві жителі. І головне: жоден депутат, який голосував за цю схему, не поніс політичної відповідальності. Вони й далі в Київраді. Вони й далі «борються з корупцією».

Давидюк, Железняк і «нова генерація»: квартири, авто та політичний консалтинг

11 червня 2026 року Микола Давидюк склав присягу народного депутата. Зайшов у парламент від партії «Голос» замість Володимира Цабаля. Для тих, хто не стежить за політичним закуліссям: Давидюк — це людина з близького кола Ярослава Железняка та Вікторії Пташник. Саме того Железняка, який є помічником Пташник і співавтором тієї самої антикорупційної стратегії. Саме тієї Пташник, яка голосувала за землю для фірми сестри зятя Резнікова.

Давидюк — політтехнолог, публіцист, блогер, консультант. У його біографії немає жодного бізнесу в реальному секторі. Жодного заводу. Жодної виробничої компанії. Він не будував. Не створював робочих місць. Не керував бюджетами. Його професійний шлях — це студентське самоврядування в педуніверситеті Драгоманова, написання книжок про політику, ведення блогів, консультування.

Ілля Кротенко, військовослужбовець, який знає Давидюка ще з часів того самого студентського самоврядування, характеризує його діяльність гранично жорстко: «безхребетна та імпотентна позиція». Це пряма цитата. Людина, яка роками спостерігала за ним зблизька, каже, що жодної реальної справи за всі ці роки зроблено не було.

А тепер подивимося на майно, яке задекларував новоспечений депутат. Квартира в Києві — 141 квадратний метр, придбана у 2021 році за 5,5 мільйона гривень. Розташування — елітний житловий комплекс на Паньківщині. За оцінками порталу ЛУН, реальна ринкова вартість такого житла становить близько 320 000 доларів США. Різниця між офіційною ціною придбання і ринковою реальністю — питання, яке мало б зацікавити НАЗК.

Комерційна нерухомість — офіс площею 91,5 квадратних метрів у центрі Києва, прямо навпроти Національної опери. Оренда такого приміщення коштує тисячі доларів щомісяця. Це не коворкінг для стартапера. Це представницький офіс у історичному центрі столиці.

Автомобіль. Задекларований Audi A5 2016 року. Але журналісти неодноразово фіксували Давидюка за кермом Audi Q5 — преміального позашляховика. Невідповідність між задекларованим майном і фактичним користуванням — ще один маркер.

Сукупний дохід задекларований у розмірі 10,5 мільйона гривень. Звідки ці гроші? Політичний консалтинг. Блоги. Книжки. Публіцистика. Це ті джерела, які вказані офіційно. Але навіть у найуспішніших публіцистів України гонорари не сягають таких сум, якщо тільки вони не обслуговують конкретні політичні проєкти з конкретними бюджетами.

І ось ця людина стає народним депутатом. Отримує мандат. І тепер має право голосувати за закони, які стосуються оборони, податків, землі, бюджету. І вона ж перебуває у цивільному шлюбі з Севгіль Мусаєвою — головною редакторкою «Української правди». Видання, яке є одним із найвпливовіших медіа в країні. Конфлікт інтересів? Звісно. Але про це не прийнято говорити вголос у «пристойному товаристві».

Номенклатурне моралізаторство: чому «нова генерація» гірша за стару

Соціологи мають термін для цього явища — «номенклатурне моралізаторство». Це коли люди, які за все життя не створили жодного робочого місця, не запустили жодного виробництва, не побудували навіть умовної «собачої будки», раптом стають моральними авторитетами. Вони повчають суспільство. Вони розповідають військовим, як ті мають боротися з корупцією. Вони вимагають прозорості від інших, забуваючи про власні декларації.

Це не просто лицемірство. Це системна проблема. Бо коли такі люди отримують реальну владу — вони починають розподіляти ресурси. І роблять це за тими самими схемами, що й «стара гвардія», яку вони нібито прийшли змінити.

Дослідження Transparency International за 2023-2025 роки послідовно фіксують: рівень корупції в муніципальному секторі України не знижується, незважаючи на всі цифрові реєстри та електронні аукціони. Бо річ не в технологіях. Річ у людях, які ухвалюють рішення всупереч очевидним фактам.

Земельна схема на Гонгадзе — ідеальний приклад. Усе було видно. Аерофотозйомка. Протести мешканців. Журналістські розслідування. Прямий родинний зв’язок із міністром оборони. І все одно — голоси «за».

Хто за цим стоїть: реальні бенефіціари та їхні інструменти

Якщо подивитися на всю цю конструкцію згори, вимальовується чітка картина. Умовний «кущ» інтересів, який об’єднує:

Земельні схеми в Києві. Комунальна власність іде під забудову через фіктивні споруди та судові рішення.

Оборонні закупівлі. Завищення цін, родинні зв’язки, відсутність реального контролю на етапі укладання контрактів.

Муніципальну політику. Депутати, які голосують «за» сумнівні рішення, паралельно піаряться на антикорупційному порядку денному.

Парламентське представництво. Проведення «своїх» людей у Верховну Раду під брендом «нових облич».

Медійний супровід. Особисті стосунки з керівниками впливових видань, які забезпечують потрібний порядок денний.

Це не теорія змови. Це аналіз конкретних фактів, судових рішень, декларацій та результатів голосувань.

Галузеве видання «Наші гроші» неодноразово писало про цю модель. Bihus.Info фіксувало окремі епізоди. Схеми на Виноградарі висвітлювали «Слідство.Інфо» та місцеві активістські групи. Усі факти лежать у відкритому доступі. Їх просто ніхто не збирає в єдину картину — бо тоді доведеться визнати, що система працює саме так, а не інакше.

Що далі: чому судова перемога не вирішує проблему

Рішення апеляційного суду в червні 2026 року — це добре. Землю повернули. Сараї знесуть. Але це лише один епізод. Скільки таких ділянок по Києву пройшли через аналогічні схеми і залишилися незафіксованими? Скільки з них уже забудовані?

Проблема не в окремому судді. Не в окремому депутаті. Навіть не в окремому міністрі. Проблема в тому, що вся система дозволяє людям із родинними зв’язками у високих кабінетах отримувати активи, голосувати за активи своїх союзників, а потім іти в парламент із трибуни розповідати про доброчесність.

І коли наступного разу ви почуєте від когось із «нової генерації» полум’яну промову про боротьбу з корупцією — просто згадайте проспект Гонгадзе, 18-і. Екрани, на яких усе було видно. І кнопку «за», яку натиснули ті самі люди.

Ось таблиця, яка зводить докупи ключові дані по всіх фігурантах цієї історії. Дивіться на зв’язки, а не на окремі прізвища.

Системна корупція у муніципальних та державних інституціях України: аналіз девелоперських схем у Києві та етичного дефіциту «нової генерації» політиків

Оборонні закупівлі та муніципальні земельні ресурси: спільні бенефіціари та закономірності

Державне управління та муніципальна політика в Україні тривалий час перебувають під впливом корупційних мереж, які пов’язують вищих посадових осіб центральних органів виконавчої влади з місцевими елітами. Резонансні скандали у сфері оборонних закупівель, зокрема широко відомий кейс щодо завищення цін на харчування для Збройних Сил України (символізований у суспільному дискурсі як «золоті яйця» колишнього міністра оборони Олексія Резнікова), мають прямі системні зв’язки з процесами тіньового розподілу комунальної власності у столиці.

Аналіз динаміки накопичення активів особами, що входять до найближчого оточення колишнього керівництва Міністерства оборони, свідчить про використання родинних та бізнесових зв’язків для отримання доступу до дефіцитних земельних ресурсів територіальної громади міста Києва. Цей процес відбувається на тлі вибіркової лояльності з боку контролюючих органів та декларованих реформаторів у складі Київської міської ради, що посилює суспільну недовіру до інститутів влади та антикорупційної інфраструктури загалом.

Анатомія «туалетної схеми» на проспекті Георгія Гонгадзе, 18-і

Найбільш показовим прикладом тіньового відчуження комунального майна є землевідведення на проспекті Георгія Гонгадзе, 18-і у Подільському районі Києва (мікрорайон Виноградар). Дана земельна ділянка площею 0,67 га (кадастровий номер 8000000000:91:193:0134) історично функціонувала як комунальна автостоянка.

Законодавство України імперативно визначає, що надання права користування або оренди щодо подібних об’єктів під нове будівництво можливе виключно через механізм відкритих земельних аукціонів. Проте для обходу конкурентної процедури було застосовано класичний інструмент позаконкурентного отримання землі, відомий у муніципальній практиці як «туалетна схема». Цей юридичний алгоритм традиційно пов’язують із тіньовими девелоперськими структурами Дениса Комарницького.

Механізм реалізації схеми у цьому кейсі складався з наступних етапів:

1. Імітація наявності нерухомого майна: Приватне товариство з обмеженою відповідальністю «БТБ Торг» зареєструвало право власності на малогабаритні тимчасові або напівзруйновані споруди площею близько 20 квадратних метрів кожна (у публічній критиці класифіковані як «клоповники»).
2. Судова легалізація: Право власності на вказані об’єкти було оформлено на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва, попри те, що вони були самочинно зведені на комунальній землі без відповідних дозволів.
3. Позаконкурентне землевідведення: Наявність зареєстрованого права власності на «нерухомість» дала формальну юридичну підставу Київській міській раді передати всю земельну ділянку площею 0,67 га в оренду для «обслуговування та реконструкції майнового комплексу під громадсько-житлову забудову» без проведення торгів.

Суб’єкти афілійованості та структура власності у проєкті на просп. Гонгадзе, 18-і

Суб’єкт / Посада	Юридичний зв’язок та статус	Роль у схемі землевідведення
ТОВ «БТБ Торг»	Юридична особа (код ЄДРПОУ 38954038), зареєстрована за адресою об’єкта	Отримувач земельної ділянки 0,67 га в оренду
Катерина Олександрівна Ботвіна	Кінцева власниця ТОВ «БТБ Торг»	Номінальний утримувач активу, сестра Дмитра Штейнгауза
Дмитро Олександрович Штейнгауз	Брат К. О. Ботвіної, зять колишнього Міністра оборони	Посередник впливу, чоловік Анастасії Штейнгауз
Анастасія Олексіївна Штейнгауз	Донька Олексія Резнікова	Родинний зв’язок із бенефіціаром схеми
Михайло Михайлович Шеєнков	Керівник та підписант ТОВ «БТБ Торг»	Операційне управління юридичною особою

Депутатський консенсус та вибіркова сліпота «реформаторів»

Ухвалення рішення про передачу землі ТОВ «БТБ Торг» супроводжувалося значним суспільним спротивом. Мешканці мікрорайону Виноградар проводили акції протесту проти забудови комунальної автостоянки та свавілля девелоперів.

Попри публічний резонанс, за вказане землевідведення проголосували депутати Київської міської ради, які послідовно позиціонували себе як безкомпромісні борці з корупцією та критики незаконних забудов. Серед осіб, які віддали свої голоси «ЗА» це рішення (відповідно до протоколів профільних комітетів та сесійного голосування), фігурують Вікторія Пташник, Євгенія Кулеба та Ксенія Семенова.

Принциповим моментом є те, що під час розгляду питання на сесії Київської міської ради на великих екранах для депутатів транслювалася детальна аерофотозйомка ділянки. На цих знімках було чітко видно, що територія є повністю пустою автостоянкою без будь-яких капітальних споруд. Це повністю спростовує подальші публічні виправдання представників депутатського корпусу про те, що вони «не бачили, не знали» або потребують «офіційних запитів» для ознайомлення з ситуацією. Така поведінка свідчить про свідоме ігнорування фактів на користь політично впливових забудовників.

Політична інструменталізація антикорупційної діяльності

Суперечності у поведінці муніципальних політиків стають ще більш очевидними на тлі боротьби за контроль над розробкою ключових антикорупційних документів міста. Депутатка Вікторія Пташник спільно зі своїм помічником, народним депутатом Ярославом Железняком, розробляла проєкт муніципальної Антикорупційної стратегії. Цей документ мав запровадити прозорі правила управління земельним фондом та унеможливити кулуарні домовленості.

Проте згодом розробку та впровадження цієї стратегії було передано секретарю Київської міської ради Володимиру Бондаренку, що викликало публічне обурення з боку Пташник. Політичні оглядачі та громадські активісти вказують на те, що конфлікт навколо розробки стратегії має не так ціннісний, як номенклатурний характер. Між діями посадовців, які безпосередньо реалізують земельні рішення, та діями «декларативних антикорупціонерів», що голосують за сумнівні землевідведення родичам високопосадовців, немає сутнісної різниці. Антикорупційний статус у цьому випадку використовується як бренд для підвищення власної політичної капіталізації.

Тривалий юридичний опір завершився лише у червні 2026 року, коли Північний апеляційний господарський суд підтримав позов Київської міської прокуратури. Суд скасував незаконне право власності на самочинні споруди, припинив договір оренди ділянки вартістю понад 20 мільйонів гривень та ухвалив рішення про повне знесення незаконних будівель для повернення землі громаді Виноградаря.

Нова генерація політиків: фінансовий аналіз та етичні суперечності

Проблема невідповідності публічного іміджу реальному майновому стану є характерною і для вищого ешелону державної влади. Показовим кейсом у цьому контексті є кар’єра Миколи Івановича Давидюка, який 11 червня 2026 року склав присягу народного депутата України IX скликання від партії «Голос», замінивши у парламенті Володимира Цабаля.

Давидюк є близьким другом Ярослава Железняка та Вікторії Пташник, репрезентуючи ту саму політичну групу, яку в експертному середовищі пов’язують із лобіюванням інтересів великих інвестиційних компаній (зокрема Dragon Capital Томаша Фіали). Професійне портфоліо Давидюка складається виключно з громадського активізму, написання публіцистичних книг, ведення блогів та політичного консалтингу. За оцінками його колишніх колег, зокрема військовослужбовця Іллі Кротенка, ще з часів керівництва студентським самоврядуванням у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова діяльність Давидюка характеризувалася відсутністю реальних результатів («безхребетна та імпотентна» позиція). Окрім того, Давидюк перебуває у цивільному шлюбі з головною редакторкою видання «Українська правда» Севгіль Мусаєвою.

Попри відсутність досвіду роботи в реальному секторі економіки чи великому бізнесі, фінансова звітність та майновий стан новообраного депутата свідчать про надвисокі темпи накопичення капіталу.

Порівняльна специфікація задекларованих та фактичних активів народного депутата М. І. Давидюка

Категорія активу	Офіційні дані декларації (НАЗК)	Ринкові оцінки та фактичні спостереження	Суспільний та етичний контекст
Житлова нерухомість	Квартира в м. Києві площею 141 кв. м (придбана у 2021 р. за 5,5 млн грн)	Розташування в елітному ЖК на Паньківщині, ринкова вартість за оцінками ЛУН складає близько $320 000	Невідповідність між офіційною вартістю придбання та ринковими реаліями
Комерційна нерухомість	Користування офісом площею 91,5 кв. м у місті Києві	Офісне приміщення преміум-класу в центрі столиці безпосередньо навпроти Національної опери	Високі витрати на утримання та оренду представницького офісу в історичному центрі
Транспортні засоби	Користування автомобілем Audi A5 (2016 року випуску)	Фактичне пересування на преміальному позашляховику Audi Q5	Невідповідність між задекларованим рухомим майном та фактичним користуванням
Фінансові доходи	Задекларовано сукупний дохід у розмірі 10,5 млн гривень	Відсутність підтвердженого системного бізнесу в промисловості чи фінансах	Питання щодо джерел формування багатомільйонного капіталу політичного консультанта

Критика на адресу Давидюка та його політичного оточення базується на явищі, яке в соціології називають «номенклатурним моралізаторством». Особи, які за своє життя не створили жодного матеріального виробництва та не мають підтвердженого досвіду успішного управління реальними активами («не збудували навіть собачої будки»), отримують виключні важелі впливу на державну політику. Набуваючи статус народних депутатів, вони перебирають на себе роль моральних авторитетів, що повчають суспільство та військових боротьбі з корупцією в оборонному секторі, водночас володіючи активами нез’ясованого походження та покриваючи корупційні земельні інтереси своїх політичних партнерів на місцях.

Інституційні висновки та наслідки для системи державного управління

Аналіз взаємозв’язку між оборонним лобізмом, муніципальними земельними маніпуляціями та фінансовим станом нової політичної еліти дозволяє сформулювати такі висновки:

• Імітаційний характер муніципальних реформ. Створення нових регламентів та цифрових реєстрів (таких як онлайн-реєстр земельних справ) не вирішує проблему системної корупції, якщо ключові актори свідомо діють в інтересах забудовників в обхід встановлених процедур. Депутатський корпус демонструє здатність до консолідації навколо комерційних інтересів навіть у випадках, коли незаконність рішень є очевидною завдяки засобам візуального контролю (аерофотозйомка).
• Деградація антикорупційного консенсусу. Боротьба з корупцією перетворилася з інструменту очищення державних інституцій на засіб конкуренції за доступ до бюджетних і грантових ресурсів. Це призводить до розмивання стандартів доброчесності, коли порушення закону «своїми» політичними союзниками свідомо ігноруються або виправдовуються формальними відмовками.
• Формування нової політичної номенклатури. Поява у владі представників «нової генерації», чий майновий стан кардинально відрізняється від їхніх офіційних доходів та професійного досвіду, поглиблює кризу представницької демократії в Україні. Цей процес нівелює довіру до реформ та створює довгострокові ризики для політичної стабільності держави в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення.

Джерела, використані в розслідуванні:

1. YouControl — аналітична платформа, дані щодо структури власності ТОВ «БТБ Торг» (код ЄДРПОУ 38954038), реєстраційних даних, кінцевих бенефіціарів. Актуально на момент публікації — 2025-2026 рр.

2. Північний апеляційний господарський суд — текст рішення від червня 2026 року щодо скасування права власності на самочинні споруди та розірвання договору оренди ділянки на просп. Гонгадзе, 18-і. Справа № [уточнюється в ЄДРСР].

3. Transparency International Ukraine — щорічні звіти за 2023-2025 рр. щодо рівня корупції в муніципальному секторі, зокрема в контексті земельних відносин у Києві.

4. Bihus.Info — журналістські розслідування щодо земельних схем у Києві за участі депутатів міськради (2024-2026 рр.).

5. «Наші гроші» — галузеве видання, публікації про оборонні закупівлі Міністерства оборони України в період керівництва Олексія Резнікова (2023 р.).

6. ЛУН — аналітичний портал ринку нерухомості, дані щодо ринкової вартості житла в ЖК на Паньківщині (оцінка станом на 2025 р.).

7. Декларації НАЗК — офіційні дані щодо майнового стану та доходів Миколи Давидюка, подані після складення присяги народного депутата (червень 2026 р.).

8. «Слідство.Інфо» — матеріали щодо протестів мешканців Виноградаря проти забудови на просп. Гонгадзе, зокрема відеофіксація аерофотозйомки на сесії Київради.

9. Центр протидії корупції — експертні коментарі щодо конфлікту навколо розробки муніципальної антикорупційної стратегії Києва (2024-2025 рр.).

10. Ілля Кротенко — публічні заяви та свідчення щодо діяльності Миколи Давидюка в період студентського самоврядування НПУ ім. Драгоманова.