Сергей Громенко – Смотреть шире. Украинское контрнаступление не провалилось – и вот почему

0

Смотреть более широко. Украинское контрнаступление не провалилось – и вот почему

В последние месяцы в западной, российской и кое-где украинской прессе участились статьи под заголовками вроде “украинское контрнаступление провалилось”. Я прочитал большинство из них и могу сказать одно: авторы либо отрабатывают политический заказ, либо просто неспособны посмотреть на ситуацию широко открытыми глазами. На самом деле наше наступление не провалилось – и каждый украинец чувствует это непосредственно на себе.

Далее текст на языке оригинала.

Відповідь на питання про успіх чи неуспіх будь-якої справи, зокрема війни, залежить від системи координат, пише Сергій Громенко для Gazeta.ua. В одному випадку досягнуті результати можна співставити з нашими кінцевими планами, в протилежному – з початковими позиціями. І так, якщо ви збиралися цього літа пити каву на набережній Ялти – тоді “український контрнаступ провалився”, і я ніяк не зможу переконати вас у зворотному. І якщо ви сподівалися до кінця року побачити українські “Абрамси” на Красній площі Москви – мені нічого вам сказати. Натомість якщо ви добре пам’ятаєте події минулого року, і можете порівняти тодішній стан України із сьогоднішнім – цей текст для вас.

Почнімо з визначення того, що таке “провал контрнаступу”. В нашому випадку правильніше говорити про український наступ на півдні, а не контрнаступ, і хоч словосполучення вже прижилося, я казатиму правильно. Контрнаступ – це дія у відповідь на дію ворога, і цього року ЗСУ вели контрнаступ в районі Бахмута. Якщо ж бойові дії ініціюєте ви самі – то це наступ, і саме це відбувається на Запорізькому напрямку.

Тепер дамо раду з “провалами”. Мінімальний провал – це коли ви витратили безліч людських життів, техніки та боєприпасів, а жодного покращення ситуації на фронті не досягли (захоплення в процесі кількох десятків квадратних кілометрів – це ще не успіх).

Канонічний приклад – Верденська м’ясорубка 1916 року, одна з найдовших і найкривавіших битв в західній історії, коли за понад 300 днів було втрачено понад 300 тисяч французів та німців убитими. В нашій частині Європи ще гірша бійня сталася під Ржевом – там радянське командування в марних спробах відбити місто у німців поклало упродовж 1942 – весни 1943 року лише загиблими понад 400 тисяч людей (втрати німців були у 4-6 разів менше).

Читайте також:  Михаил Мизинцев генерал-полковник ВС РФ призывает калечить своих российских военнослужащих (ВИДЕО)

Максимальний провал – це коли війська в ході контрнаступу зазнають такої поразки, що не лише відкочуються на попередні рубежі, але й відступають далеко назад. Мало хто пам’ятає “Червневий наступ” російської армії 1917 року, коли планували захопити Львів, а в підсумку втратили Станіславів (нинішній Івано-Франківськ), Тернопіль і Чернівці. Якби не ця катастрофа, Тимчасовий уряд ще мав би шанси втриматися, але після неї ліворадикальний переворот став лише питанням часу.

Набагато відомішими є радянські наступи весни 1942 року. Натхненний нещодавньою перемогою під Москвою,Йосип Сталін розпорядився спланувати відкидання Вермахту до кордонів СРСР до кінця року. В травні-червні в районі Барвінкового з’єднання Червоної армії спочатку пішли в наступ в бік Харкова, потім опинилися в котлі, а згодом були знищені. Це радянське фіаско в тому ж місяці відкрило німцям шлях до самої Волги. Відтак війна на території Радянського Союзу протривала на два роки довше.

Чи було хоч щось подібне під час українського наступу на Запорізькому напрямку в бік Токмака чи на плацдармах на лівобережжі Дніпра? Звісно, якщо ви чекали, що наші танки дійдуть до Джанкоя, то результати відверто розчаровують. Але правильніше дивитися на співвідношення не мрій і реальності, а витрат і здобутків. Очевидно, дані по українським загиблим нам невідомі, а по російським – недиференційовані, тож нічого однозначно тут сказати не можна. Однак втрати в техніці дозволяють припустити, що жодної катастрофи не сталося. Після того, як в липні надія на швидкий масовий прорив випарувалася, українські війська змінили тактику, замість того, щоб пробивати в лоба російську оборону (як німці під Верденом чи радянці під Ржевом). Таким чином, припинення просування вперед на півдні навряд чи можна назвати перемогою, але і поразкою це теж не є.

В кінцевому підсумку 2023 рік на суходолі закінчився чимось на кшталт бойової нічиєї: Росія здобула піррову перемогу в Бахмуті, а Україна відвоювала певні території на Запоріжжі та Херсонщині без фатальних втрат. А створені ЗСУ плацдарми дозволять, за потреби, відновити наступ в прийдешньому році.

Читайте також:  Константин Круглов: финансовый спекулянт и по совместительству – владелец конвертационного центра с миллиардными оборотами

Однак це далеко не все. Чомусь більшість журналістів та блогерів, підбиваючи результати наступу, згадують лише бойові дії на суші. Нема де правди діти, наземний фронт – найважливіший, але точно не єдиний. Щонайменше ще слід враховувати війну в небі та на морі.

І от тут ситуація відрізняється засадниче!

На морі Україна за допомогою ракет та морських і повітряних дронів продовжувала ефективно знищувати Чорноморський флот Росії. 2023 рік приніс щонайменше два символічні тріумфи, подібні потопленню крейсера “Москва” попереднього року – ураження штабу ЧФ РФ та пошкодження підводного човна “Ростов-на-Дону” при атаці на Сєвморзавод. Українські атаки на Севастополь і Керч призвели до того, що російський флот був змушений почати перебазування до Новоросійська. Західна частина Чорного моря де-факто звільнена від російської присутності. Ворожі ракетні кораблі вже кілька місяців майже не випускають “Калібри” по Україні, а зерновий коридор працює і без згоди Кремля.

Певний перелам відбувається і в повітрі. Нехай за цей рік Україна збила набагато менше російських літаків, ніж за попередній, і керовані авіабомби досі завдають чималої шкоди нашим підрозділам на фронті. Але в тилу України ситуація набагато краща, ніж торік.

Просто згадайте, як минулого року ледь не всю зиму діяв не графік вимкнень світла, а графік його увімкнень. Енергомережа України потерпала від чи не щоденних російських ракетних атак. Натомість цього року жоден ворожий удар не призвів до аналогічних наслідків – і не просто тому, що в росіян закінчилися ракети, а тому що Україна значно щільніше закрила своє небо. Ну і удари наших безпілотників по російській території ставалися на порядок частіше саме 2023 року.

Коротше кажучи, український наступ на морі та контрнаступ в повітрі виявилися вражаюче успішними, якщо порівнювати початкову потугу обох сторін. І судячи з усього, Україна буде продовжувати нарощувати свою перевагу у цих просторах, тож наступний рік принесе нам ще більше морських і повітряних перемог.

Читайте також:  Мобилизация в Украине – кто может получить бронь от мобилизации в Украине с 1 сентября и что нужно знать – закон

Таким чином, хоча підстав для тріумфу ще немає, підстав для непозбувної бентеги немає вже. Так, ми ще не вийшли до берегів Азовського моря, на що сподівалися, але і не зазнали поразки. А якщо хтось не бачить українських успіхів в Чорному морі чи в небі – це ознака або непрофесійності, або зрадофілії (іноді навіть не безоплатної).

І хоча мій власний оптимізм щодо перемоги у 2024 році вже видається надмірним, на песиміста я теж не перетворився. Бо ми не програли війну і навіть не провалили наступ. Ми просто встали на паузу. А іноді пауза – це просто пауза.

І якщо у вас зараз горить світло в лампі, є гаряча вода в крані та тепло в батареях – то це тому, що наш наступ є значно успішними, ніж це декому досі здається.

disclaimer_iconВажно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…

Источник

Залишити відповідь