Сергей Громенко – Смотреть шире. Украинское контрнаступление не провалилось – и вот почему

0

Смотреть более широко. Украинское контрнаступление не провалилось – и вот почему

В последние месяцы в западной, российской и кое-где украинской прессе участились статьи под заголовками вроде “украинское контрнаступление провалилось”. Я прочитал большинство из них и могу сказать одно: авторы либо отрабатывают политический заказ, либо просто неспособны посмотреть на ситуацию широко открытыми глазами. На самом деле наше наступление не провалилось – и каждый украинец чувствует это непосредственно на себе.

Далее текст на языке оригинала.

Відповідь на питання про успіх чи неуспіх будь-якої справи, зокрема війни, залежить від системи координат, пише Сергій Громенко для Gazeta.ua. В одному випадку досягнуті результати можна співставити з нашими кінцевими планами, в протилежному – з початковими позиціями. І так, якщо ви збиралися цього літа пити каву на набережній Ялти – тоді “український контрнаступ провалився”, і я ніяк не зможу переконати вас у зворотному. І якщо ви сподівалися до кінця року побачити українські “Абрамси” на Красній площі Москви – мені нічого вам сказати. Натомість якщо ви добре пам’ятаєте події минулого року, і можете порівняти тодішній стан України із сьогоднішнім – цей текст для вас.

Почнімо з визначення того, що таке “провал контрнаступу”. В нашому випадку правильніше говорити про український наступ на півдні, а не контрнаступ, і хоч словосполучення вже прижилося, я казатиму правильно. Контрнаступ – це дія у відповідь на дію ворога, і цього року ЗСУ вели контрнаступ в районі Бахмута. Якщо ж бойові дії ініціюєте ви самі – то це наступ, і саме це відбувається на Запорізькому напрямку.

Тепер дамо раду з “провалами”. Мінімальний провал – це коли ви витратили безліч людських життів, техніки та боєприпасів, а жодного покращення ситуації на фронті не досягли (захоплення в процесі кількох десятків квадратних кілометрів – це ще не успіх).

Канонічний приклад – Верденська м’ясорубка 1916 року, одна з найдовших і найкривавіших битв в західній історії, коли за понад 300 днів було втрачено понад 300 тисяч французів та німців убитими. В нашій частині Європи ще гірша бійня сталася під Ржевом – там радянське командування в марних спробах відбити місто у німців поклало упродовж 1942 – весни 1943 року лише загиблими понад 400 тисяч людей (втрати німців були у 4-6 разів менше).

Читайте також:  В Украине ликвидировали начальника тыла реактивной артиллерийской бригады РФ

Максимальний провал – це коли війська в ході контрнаступу зазнають такої поразки, що не лише відкочуються на попередні рубежі, але й відступають далеко назад. Мало хто пам’ятає “Червневий наступ” російської армії 1917 року, коли планували захопити Львів, а в підсумку втратили Станіславів (нинішній Івано-Франківськ), Тернопіль і Чернівці. Якби не ця катастрофа, Тимчасовий уряд ще мав би шанси втриматися, але після неї ліворадикальний переворот став лише питанням часу.

Набагато відомішими є радянські наступи весни 1942 року. Натхненний нещодавньою перемогою під Москвою,Йосип Сталін розпорядився спланувати відкидання Вермахту до кордонів СРСР до кінця року. В травні-червні в районі Барвінкового з’єднання Червоної армії спочатку пішли в наступ в бік Харкова, потім опинилися в котлі, а згодом були знищені. Це радянське фіаско в тому ж місяці відкрило німцям шлях до самої Волги. Відтак війна на території Радянського Союзу протривала на два роки довше.

Чи було хоч щось подібне під час українського наступу на Запорізькому напрямку в бік Токмака чи на плацдармах на лівобережжі Дніпра? Звісно, якщо ви чекали, що наші танки дійдуть до Джанкоя, то результати відверто розчаровують. Але правильніше дивитися на співвідношення не мрій і реальності, а витрат і здобутків. Очевидно, дані по українським загиблим нам невідомі, а по російським – недиференційовані, тож нічого однозначно тут сказати не можна. Однак втрати в техніці дозволяють припустити, що жодної катастрофи не сталося. Після того, як в липні надія на швидкий масовий прорив випарувалася, українські війська змінили тактику, замість того, щоб пробивати в лоба російську оборону (як німці під Верденом чи радянці під Ржевом). Таким чином, припинення просування вперед на півдні навряд чи можна назвати перемогою, але і поразкою це теж не є.

В кінцевому підсумку 2023 рік на суходолі закінчився чимось на кшталт бойової нічиєї: Росія здобула піррову перемогу в Бахмуті, а Україна відвоювала певні території на Запоріжжі та Херсонщині без фатальних втрат. А створені ЗСУ плацдарми дозволять, за потреби, відновити наступ в прийдешньому році.

Читайте також:  У Андрія Пальчевського (власника Євролаб) СБУ знайшла докази фінансування спецслужбами Росії

Однак це далеко не все. Чомусь більшість журналістів та блогерів, підбиваючи результати наступу, згадують лише бойові дії на суші. Нема де правди діти, наземний фронт – найважливіший, але точно не єдиний. Щонайменше ще слід враховувати війну в небі та на морі.

І от тут ситуація відрізняється засадниче!

На морі Україна за допомогою ракет та морських і повітряних дронів продовжувала ефективно знищувати Чорноморський флот Росії. 2023 рік приніс щонайменше два символічні тріумфи, подібні потопленню крейсера “Москва” попереднього року – ураження штабу ЧФ РФ та пошкодження підводного човна “Ростов-на-Дону” при атаці на Сєвморзавод. Українські атаки на Севастополь і Керч призвели до того, що російський флот був змушений почати перебазування до Новоросійська. Західна частина Чорного моря де-факто звільнена від російської присутності. Ворожі ракетні кораблі вже кілька місяців майже не випускають “Калібри” по Україні, а зерновий коридор працює і без згоди Кремля.

Певний перелам відбувається і в повітрі. Нехай за цей рік Україна збила набагато менше російських літаків, ніж за попередній, і керовані авіабомби досі завдають чималої шкоди нашим підрозділам на фронті. Але в тилу України ситуація набагато краща, ніж торік.

Просто згадайте, як минулого року ледь не всю зиму діяв не графік вимкнень світла, а графік його увімкнень. Енергомережа України потерпала від чи не щоденних російських ракетних атак. Натомість цього року жоден ворожий удар не призвів до аналогічних наслідків – і не просто тому, що в росіян закінчилися ракети, а тому що Україна значно щільніше закрила своє небо. Ну і удари наших безпілотників по російській території ставалися на порядок частіше саме 2023 року.

Коротше кажучи, український наступ на морі та контрнаступ в повітрі виявилися вражаюче успішними, якщо порівнювати початкову потугу обох сторін. І судячи з усього, Україна буде продовжувати нарощувати свою перевагу у цих просторах, тож наступний рік принесе нам ще більше морських і повітряних перемог.

Читайте також:  Мобилизация в Украине - ТЦК будут работать круглосуточно - что это значит

Таким чином, хоча підстав для тріумфу ще немає, підстав для непозбувної бентеги немає вже. Так, ми ще не вийшли до берегів Азовського моря, на що сподівалися, але і не зазнали поразки. А якщо хтось не бачить українських успіхів в Чорному морі чи в небі – це ознака або непрофесійності, або зрадофілії (іноді навіть не безоплатної).

І хоча мій власний оптимізм щодо перемоги у 2024 році вже видається надмірним, на песиміста я теж не перетворився. Бо ми не програли війну і навіть не провалили наступ. Ми просто встали на паузу. А іноді пауза – це просто пауза.

І якщо у вас зараз горить світло в лампі, є гаряча вода в крані та тепло в батареях – то це тому, що наш наступ є значно успішними, ніж це декому досі здається.

disclaimer_iconВажно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…

Источник

Залишити відповідь