Сергій Лабазюк і тютюнова схема на мільярди: як через Верховну Раду Заблоцький, Арахамія, Ковальчук та Устенко намагалися легалізувати тіньовий ринок сигарет
10 червня 2026 року Верховна Рада втретє за два роки відхилила спробу зобов’язати тютюнові фабрики купувати українську сировину в примусовому порядку. Законопроєкт №14245, який публічно подавали як інструмент підтримки вітчизняного фермерства, не набрав голосів. На цьому можна було б поставити крапку, якби не деталі.
Бо за цим провалом стоїть не протистояння з міжнародними корпораціями, а внутрішня боротьба, де ключові бенефіціари навіть не приховують своїх інтересів.
Третя спроба за два роки: історія повторюється як фарс
Законодавчий потяг, який мав привезти український тютюн на легальні фабрики, стартував задовго до Ковальчука. Перший проект навіть не винесли до зали — його вели під керівництвом Давида Арахамії, і він тихо зник у надрах комітетів, коли стало зрозуміло, що гармонізувати примусове квотування з нормами ЄС неможливо.
Друга спроба належала Мар’яну Заблоцькому. 15 серпня 2025 року він зареєстрував законопроєкт №13628. Документ був конкретним: у 2027 році фабрики зобов’язані використати не менше 2% місцевої сировини, у 2028 — 3%, з 2029 — 5%. Якщо виробник не виконував квоту, вступала в дію каральна акцизна формула з коефіцієнтом K. Суть її зводилася до простого принципу: не хочеш брати українське — платитимеш більше з кожної пачки.
8 жовтня 2025 року Рада відхилила цей проект. Формальна причина — невідповідність міжнародним зобов’язанням України. Фактична — надто очевидний конфлікт інтересів, який на той момент уже активно обговорювали в галузевих медіа.
І ось третя спроба. Грудень 2025 року, реєстрація №14245. Автор — Олександр Ковальчук із групою колег. Юридична конструкція фактично дублювала попередні версії, хіба що риторика стала голоснішою: мовляв, треба вивести ринок з тіні, підтримати село, створити робочі місця. 10 червня 2026 року — відхилено.
А тепер найцікавіше.
Наратив, який просували прихильники проекту, будувався навколо одного меседжу: у всьому винні міжнародні тютюнові корпорації. Вони, мовляв, збили законопроект, бо не хочуть втрачати монополію на імпорт сировини. Це зручне пояснення, яке добре лягає на вухо. Але воно розсипається, щойно починаєш дивитися на фінансові зв’язки та попередню діяльність ключових фігур.
Кому насправді була вигідна норма про 5% українського тютюну
Мар’ян Заблоцький до обрання депутатом очолював громадську організацію «Українське товариство економічних свобод». Протягом 2017–2019 років ця структура отримала від Philip Morris International 427 тисяч доларів США. Це не здогадки — це дані з відкритих звітів.
У парламенті поточного скликання той самий Заблоцький разом із колегами активно просував альтернативний законопроєкт №4358-1. Він мав на меті зберегти рекламу пристроїв для нагрівання тютюну — IQOS, glo — і дозволити відведення половини площі ресторанів для їх куріння. Паралельно він виступав співавтором ініціатив щодо відтермінування підвищення акцизів на ТВЕНи та сигарили. За оцінками фахівців, бюджет міг втрачати понад 5 мільярдів гривень на рік.
Під час доопрацювання законопроєкту №11090 щодо підвищення акцизів та сама група депутатів — Заблоцький, Устенко, Мотовиловець, Шкрум — просувала податкові пільги для ТВЕНів. Їх підтримували Галина Янченко, яка маніпулювала тезами про «меншу шкоду» систем нагрівання, та Олексій Мовчан. Давид Арахамія безпосередньо підтримував урядові пропозиції щодо 25% преференцій на акциз для ТВЕНів.
А Олександр Ковальчук, автор третього проекту, отримав бронзову антипремію «Золота коса» від громадської організації «Життя» за лобіювання інтересів тютюнової галузі всупереч інтересам громадського здоров’я.
І ось ці люди називають причиною провалу «міжнародний лобізм»?
Якби транснаціональні компанії справді мали такий вплив, як про це говорять, вони б не блокували ініціативи, що виходять від їхніх ключових представників у парламенті. На робочих зустрічах щодо №14245 міжнародні виробники прямо заявляли: вони не в захваті від перспективи обов’язкового використання українського тютюну, але підпорядкуються будь-яким затвердженим правилам. Жорсткого опору не планували.
Для порівняння: коли в Україні вирівнювали ставки акцизу на сигарети та ТВЕНи, забороняли ароматизовані добавки, запроваджували стандарти пачок із графічними попередженнями — ось там корпорації билися серйозно. І парламент, маючи політичну волю, ухвалив ці рішення. Без огляду на лобістів.
Провал №14245 стався не через зовнішній тиск. Він стався тому, що депутати побачили: під вивіскою «турботи про фермерів» протягують схему з конкретними бенефіціарами.
Хмельницький слід: хто засіяв поля під закон, який не ухвалили
У кулуарах Верховної Ради широко обговорювали, що під норми майбутнього закону один із великих аграрних депутатів із Хмельниччини вже засіяв поля тютюном.
Йдеться про Сергія Лабазюка.
Пов’язана з ним група компаній VITAGRO у 2018 році володіла понад 100 гектарами посівів тютюну. Згодом розгорнули пілотний проект на 60 гектарах у селі Клинини Хмельницької області. Структури Лабазюка відновили Борщівський завод із ферментації тютюну, налагодили промислову сушку та первинну переробку сировини. Повний цикл.
Сам Лабазюк відкрито визнавав в інтерв’ю, що працює над законопроектом, який має зобов’язати вітчизняні фабрики використовувати від 5% до 20% українського тютюну. І додавав: ринок імпортної сировини контролюється іноземними лобістами.
Тобто ініціатива Ковальчука — при тому, що формальним автором був він — обслуговувала бізнес-інтереси конкретних землевласників із Хмельниччини. Які прагнули забезпечити гарантований збут своєї продукції за рахунок адміністративного примусу легальних виробників.
І ось тут ми підходимо до головного механізму.
За оцінками фахівців, співвідношення між легальним і нелегальним вирощуванням тютюнової сировини в Україні становить приблизно один до двадцяти. Один гектар офіційних посівів — двадцять гектарів тіньових. Легалізація вирощування через обов’язкову квоту створила б ідеальне юридичне прикриття.
Механіка проста. Фермер офіційно продає легальній фабриці, скажімо, 10 тонн тютюну. У звітах усе чисто. Але фактично він засіяв площі, які дають урожай у 200 тонн. Куди діваються решта 190? Вони безперешкодно прямують на підпільні сигаретні фабрики. Притягнути організаторів до відповідальності майже неможливо — вони мають офіційний статус легального сільгоспвиробника з усіма документами.
Бюро економічної безпеки регулярно фіксує подібні випадки. В Одеській області викрили 16 нелегальних промислових теплиць та складських приміщень — там вирощували, сушили, переробляли тютюн, вилучили майже 56 тонн. На Тернопільщині ліквідували підпільний цех із 18 тоннами сушеної сировини на 20 мільйонів гривень, до організації якого був залучений мешканець Хмельниччини.
Ланцюжок замикається.
Біоетанол і бурштин: як працюють «легальні дахи» для тіні
Схема з тютюновою сировиною не є чимось новим. Вона точно копіює дві моделі, які роками працюють в інших секторах української економіки.
Перша — біоетанол.
У нафтохімічній галузі технічний зневоднений етиловий спирт (код УКТ ЗЕД 2207 20 00 10) використовується як суміш для палива. Щоб уникнути сплати акцизу, він має пройти денатурацію на спеціальному обладнанні зі зміною коду на 2207 20 00 90. На практиці схемні виробники лише на папері оформлюють перетворення біоетанолу на денатурований спирт і фіктивно списують його на виробництво розчинників, які нібито продаються в роздріб. Реальний же неденатурований спирт безперешкодно йде на нелегальні лікеро-горілчані заводи. В.о. голови Державної податкової служби Леся Карнаух прямо визнає: бюджет втрачає понад 5 мільярдів гривень на рік саме на акцизному напрямку.
Друга — бурштин.
Надрокористувачам надали право за мінімальну плату отримувати спеціальні дозволи на геологічне вивчення бурштиноносних надр терміном на 5 років. Замість наукового дослідження та буріння шурфів, передбачених офіційними проектами, ліцензіати розгортають масштабний промисловий видобуток бурштину-сирцю за допомогою гідравлічних мотопомп. На Рівненщині правоохоронці викрили схему, де під прикриттям офіційної геологорозвідки було повністю знищено 50 гектарів родючого шару ґрунту та пошкоджено понад 700 дерев. Під час обшуків вилучили 52 кілограми незаконно вимитого каміння.
У всіх трьох випадках — біоетанол, бурштин, тютюн — працює та сама логіка. Державна вивіска: «підтримка галузі», «екологічне виробництво», «геологічне вивчення». Реальність: легалізований канал для тіньових потоків, де бюджет втрачає мільярди, а контролюючі органи не можуть нічого зробити, бо все прикрите офіційними дозволами та ліцензіями.
Медичний бік питання, про який мовчали
Окремо варто сказати про те, що залишилося за дужками публічних дискусій.
Будь-яке державне стимулювання вирощування тютюну є прямим порушенням Рамкової конвенції Всесвітньої організації охорони здоров’я із боротьби проти тютюну, яку Україна ратифікувала. Конвенція вимагає від сторін поступового скорочення та відмови від вирощування тютюну, розробки економічно стійких альтернативних методів ведення сільського господарства, захисту довкілля та здоров’я людей.
Стаття 4 Закону України №2899-IV встановлює безумовний пріоритет політики у сфері охорони здоров’я над фінансовими, податковими чи корпоративними інтересами тютюнової промисловості. І це не просто декларація — це норма прямої дії.
Щороку від хвороб, викликаних вживанням тютюну, в Україні помирає близько 100 тисяч громадян. Штучне розширення сировинної бази через примусове квотування суперечить не лише здоровому глузду, а й базовим зобов’язанням держави перед суспільством.
Окрема тема — умови праці на тютюнових плантаціях. Вирощування тютюну на 80% складається з ручної праці. Кожен четвертий фермер у світі, який працює на таких плантаціях, страждає від «хвороби зеленого тютюну» — тяжкої форми нікотинового отруєння, що виникає через всмоктування нікотину безпосередньо через шкіру під час контакту з вологим тютюновим листям. Намагання лобістів перенести це токсичне навантаження на українських селян під гаслами «створення робочих місць» є соціально безвідповідальним кроком, вважають у профільних медичних асоціаціях.
Додайте сюди швидке виснаження родючих ґрунтів та вирубку лісів для забезпечення вогневої сушки сировини — і картина стає повною.
Провал №14245 у червні 2026 року не був випадковістю. Це закономірний результат тривалого протистояння, де на одній чаші терезів були інтереси конкретних аграрних бенефіціарів із їхніми полями, заводами та політичним лобі, а на іншій — міжнародні зобов’язання України, фіскальна безпека, здоровий глузд і життя ста тисяч громадян щороку.
Реальним рушієм усіх трьох законопроектів виступало внутрішнє аграрне лобі, тісно пов’язане з бенефіціарами нелегального ринку тютюнової продукції. Створення законодавчого зобов’язання щодо купівлі вітчизняного тютюну мало послужити ідеальним юридичним інструментом для легалізації величезних площ неконтрольованих посівів. Механізм, який копіює корупційні схеми з біоетанолом та бурштином — де легальні дозволи та ліцензії використовуються як ширма для масштабного ухилення від податків та знищення довкілля.
Для запобігання подібним спробам у майбутньому ключовими напрямками мають стати посилення моніторингу використання сільгоспземель під технічні культури, встановлення жорсткого нагляду за ферментаційними заводами та забезпечення прозорості ланцюгів постачання відповідно до вимог директив ЄС.
Політико-економічний аналіз законодавчого регулювання ринку тютюнової сировини в Україні: лобізм, фіскальні ризики та тіньові схеми
Хронологія та еволюція законодавчих спроб квотування тютюнової сировини
Регулювання обігу підакцизної продукції та сировини для її виробництва в Україні традиційно є ареною гострого зіткнення економічних інтересів. Черговим етапом цієї динаміки стало відхилення Верховною Радою України 10 червня 2026 року законопроєкту №14245 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів щодо підвищення ефективності контролю за виробництвом та обігом тютюнової сировини». Цей документ, ініційований народним депутатом Олександром Ковальчуком та групою його колег , позиціонувався як інструмент посилення контролю за сировинним сегментом ринку, боротьби з нелегальним вирощуванням та підтримки вітчизняного агросектору. Проте експертне середовище та громадськість піддали проєкт нищівній критиці, назвавши його черговою спробою монополізації ринку під прикриттям регуляторних обмежень.
Аналіз ретроспективи тютюнового законодавства демонструє, що законопроєкт №14245 став третьою спробою імплементації механізму обов’язкового використання локальної сировини у промисловому виробництві сигарет.
- Перша спроба була зафіксована у законодавчих ініціативах під керівництвом Давида Арахамії, які стосувалися гармонізації національного законодавства з нормами права Європейського Союзу, зокрема в частині регулювання обігу тютюнової сировини та рідин для електронних сигарет. Проте цей проєкт навіть не було винесено на розгляд до сесійної зали.
- Друга спроба була реалізована у законопроєкті №13628, зареєстрованому 15 серпня 2025 року народним депутатом Мар’яном Заблоцьким. Документ передбачав зобов’язання виробників використовувати вітчизняний тютюн у чітко визначених мінімальних частках: не менше 2% у 2027 році, 3% у 2028 році та 5% з 2029 року. Проте 8 жовтня 2025 року Верховна Рада відхилила цей законопроєкт через його невідповідність міжнародним зобов’язанням України та ризики дестабілізації фіскального контролю.
- Третя спроба у вигляді законопроєкту №14245 фактично дублювала концепцію попередніх ініціатив. Автори намагалися представити обов’язкове квотування як інструмент виведення ринку з тіні , проте парламент знову відхилив ініціативу, визнавши її непрохідною та економічно недоцільною.
Законопроєкт №13628 пропонував складну фіскальну формулу для розрахунку акцизного податку у разі, якщо частка загальної суми податкових зобов’язань з акцизу є меншою за 60% середньозваженої роздрібної ціни продажу сигарет. Розрахунок мав здійснюватися із застосуванням коефіцієнта K, що визначався за формулою:
K=1+100%60%−Част.+1%
де Част. означає частку загальної суми податкових зобов’язань у середньозваженій роздрібній ціні сигарет за попередній рік. Це свідчить про намагання інтегрувати фіскальні важелі для примусу виробників до використання локальної сировини.
| Параметр порівняння | Законопроєкт № 13628 | Законопроєкт № 14245 |
| Ключовий автор | Мар’ян Заблоцький | Олександр Ковальчук |
| Дата реєстрації | 15 серпня 2025 року | Грудень 2025 року |
| Дата відхилення | 8 жовтня 2025 року | 10 червня 2026 року |
| Основний механізм | Квотування тютюнової сировини (2% у 2027 р., 3% у 2028 р., 5% з 2029 р.) та ліцензування переміщення. | Обов’язок використання локальної сировини, посилення державного контролю за обігом тютюну. |
| Декларована мета | Створення робочих місць, стимулювання агровиробництва, підвищення надходжень до бюджету. | Підтримка фермерських господарств, ліквідація тіньових посівів. |
| Прихована мета | Створення преференцій для великих внутрішніх виробників сировини, легалізація неконтрольованих посівів. | Створення юридичної ширми для постачання необлікованого тютюну на нелегальні фабрики. |
Офіційна позиція прихильників законопроєкту №14245 базується на твердженні, що його провал у парламенті зумовлений виключно протидією міжнародних тютюнових корпорацій, які прагнуть зберегти монополію на імпорт сировини. Проте детальний аналіз політичних зв’язків та попередньої діяльності лобістів спростовує цю гіпотезу.
По-перше, ініціатори зазначених законопроєктів неодноразово фігурували в розслідуваннях як особи, тісно пов’язані з інтересами тютюнової індустрії. Зокрема, Мар’ян Заблоцький до обрання народним депутатом очолював громадську організацію «Українське товариство економічних свобод» (ГО «УТЕС»), яка протягом 2017–2019 років отримала від тютюнової компанії Philip Morris International фінансування в розмірі 427 тисяч доларів США. У парламенті поточного скликання Заблоцький разом із колегами активно просував альтернативний законопроєкт №4358-1, який мав на меті зберегти рекламу пристроїв для нагрівання тютюну (IQOS, glo) та дозволити відведення 50% площі ресторанів для їхнього куріння. Крім того, він виступав співавтором ініціатив щодо відтермінування підвищення акцизів на ТВЕНи та сигарили, що могло коштувати державному бюджету понад 5 мільярдів гривень втрат на рік.
Під час доопрацювання законопроєкту №11090 щодо підвищення акцизів народні депутати Марʼян Заблоцький, Олексій Устенко, Андрій Мотовиловець та Альона Шкрум активно просували податкові пільги для ТВЕНів, відстоюючи комерційні інтереси корпорацій. Їх підтримували Галина Янченко, яка маніпулювала тезами про «меншу шкоду» ТВЕНів порівняно зі звичайними сигаретами, та Олексій Мовчан. Давид Арахамія також безпосередньо підтримував урядові пропозиції щодо створення 25% преференцій на акциз для ТВЕНів. Сам Олександр Ковальчук був нагороджений бронзовою антипремією «Золота коса» від громадської організації «Життя» за лобіювання інтересів тютюнової галузі всупереч інтересам громадського здоров’я.
За таких умов твердження, що «тютюнові корпорації збили законопроєкт», є внутрішньо суперечливим: транснаціональні компанії не стали б блокувати ініціативи, які виходять від їхніх ключових представників у парламенті. Робочі зустрічі щодо законопроєкту №14245 засвідчили, що міжнародні виробники хоч і не висловлювали захоплення від перспективи обов’язкового використання українського тютюну, проте заявили про готовність підпорядкуватися будь-яким затвердженим законодавчим правилам. Вони не планували чинити жорсткого опору цій ініціативі, на відміну від їхньої позиції щодо підвищення акцизних ставок.
Більше того, міф про всемогутність міжнародного тютюнового лобі спростовується реальними законодавчими успіхами України за останні роки. Верховна Рада виявила спроможність ухвалювати жорсткі регуляторні акти:
- вирівняно ставки акцизного податку на сигарети та ТВЕНи ;
- повністю заборонено ароматизовані добавки в тютюнових виробах ;
- запроваджено жорсткі стандарти пачок із попереджувальними графічними малюнками та написами.
Хоча після введення цих обмежень частину ринку окупували вейпи, боротьба з якими наразі триває, сам факт ухвалення цих рішень доводить, що за наявності політичної волі парламент легко долає опір міжнародних корпорацій. Провал законопроєкту №14245 зумовлений не зовнішнім тиском, а розумінням деструктивного характеру схеми, яку намагалися легалізувати під прикриттям «турботи про фермерів».
| Народний депутат | Лобістські дії та законодавчі ініціативи | Пов’язані ризики / Фінансові наслідки | Джерела підтримки / Зв’язки |
| Мар’ян Заблоцький | Реєстрація альтернативного проєкту №4358-1 (дозвіл реклами IQOS/glo, повернення куріння в ресторани) , спроби зниження акцизів на ТВЕН. | Ризик втрат бюджету понад 5 млрд грн через відтермінування акцизів. | Ексголова ГО «УТЕС», що отримала $427 тис. від Philip Morris International у 2017-2019 рр.. |
| Давид Арахамія | Підтримка 25% податкових преференцій на акцизи для ТВЕН у законопроєкті №11090. | Зниження потенційних надходжень від підакцизних товарів. | Системне просування інтересів великих дистриб’юторів та виробників. |
| Олександр Ковальчук | Просування законопроєкту №14245 про обов’язкове придбання вітчизняного тютюну. | Легалізація неконтрольованих тіньових посівів. | Отримав бронзову антипремію «Золота коса» за комерційне лобіювання. |
| Олексій Устенко | Просування податкових пільг для ТВЕН під час доопрацювання акцизного законопроєкту №11090. | Зменшення податкового навантаження на тютюнові корпорації. | Лобіювання інтересів тютюнової індустрії в Комітеті ВРУ. |
Внутрішній аграрно-промисловий інтерес та інфраструктура нелегального ринку
За фасадом патріотичних гасел про підтримку українського фермерства та відновлення тютюнової галузі приховувалися інтереси постачальників нелегальної сировини для «сірої» індустрії. В умовах суттєвого ускладнення імпорту тютюну з третіх країн через активізацію роботи Державної митної служби та Державної податкової служби, попит тіньових виробників на внутрішню сировину стрімко зріс.
За оцінками фахівців, співвідношення між легальним і нелегальним вирощуванням тютюнової сировини в Україні наразі становить приблизно один до двадцяти. Легалізація вирощування шляхом зобов’язання фабрик купувати український тютюн створила б бездоганне юридичне прикриття. Тіньові ділки отримали б можливість засівати площі, які у 10–20 разів перевищують легальні потреби внутрішнього ринку. Офіційні звіти демонстрували б продаж умовних 10 тонн легальним фабрикам, тоді як сотні тонн необлікованого надлишку безперешкодно постачалися б на нелегальні виробництва. При цьому притягнути організаторів до відповідальності було б майже неможливо, оскільки вони володіли б офіційним статусом легального сільгоспвиробника.
Ця схема безпосередньо спирається на інфраструктуру нелегального ринку, яка вже активно функціонує в Україні. Ліцензовані виробники тютюнової продукції нерідко не мають жодного офіційного працівника та повністю ухиляються від сплати податків. Правоохоронні органи регулярно фіксують масштабні факти незаконного обігу сировини:
- Бюро економічної безпеки (БЕБ) в Одеській області викрило 16 нелегальних промислових теплиць та складських приміщень, де вирощували, сушили та переробляли тютюн, вилучивши майже 56 тонн продукції.
- На Тернопільщині ліквідували підпільний тютюновий цех, де виявили 18 тонн сушеної сировини на суму 20 мільйонів гривень, до організації якого був залучений мешканець Хмельниччини.
Прикметно, що інтереси аграрного лобі у цьому питанні мають конкретні політичні обличчя. У кулуарах Верховної Ради широко відомо, що під норми цього закону один із великих аграрних народних депутатів із Хмельниччини вже засіяв поля тютюном. Цим депутатом є Сергій Лабазюк. Пов’язана з ним група компаній VITAGRO вже у 2018 році володіла понад 100 гектарами посівів тютюну , а згодом розгорнула пілотний проєкт площею 60 гектарів у селі Клинини Хмельницької області. Структури Лабазюка відновили Борщівський завод із ферментації тютюну та налагодили промислову сушку й первинну переробку сировини.
Сам Сергій Лабазюк відкрито визнавав, що особисто працює над законопроєктом, який має зобов’язати вітчизняні фабрики використовувати від 5% до 20% українського тютюну, заявляючи, що ринок імпортної сировини контролюється іноземними лобістами. Таким чином, ініціатива Ковальчука безпосередньо обслуговувала бізнес-інтереси великих землевласників Хмельниччини, які прагнули забезпечити гарантований збут своєї продукції за рахунок адміністративного примусу легальних виробників.
Аналіз аналогічних квазі-легалізаційних схем: біоетанол та бурштин
Спроба легалізації тіньових потоків тютюнової сировини через механізм обов’язкового квотування не є унікальною для України. Вона повністю копіює вже відпрацьовані корупційні моделі, що тривалий час функціонують в інших секторах вітчизняної економіки, зокрема у сфері виробництва біоетанолу та видобутку бурштину.
У нафтохімічній галузі масштабні фінансові маніпуляції відбуваються навколо біоетанолу — технічного зневодненого етилового спирту (код УКТ ЗЕД 2207 20 00 10), який використовується як суміш для палива. Для уникнення сплати акцизного податку цей спирт має пройти процес денатурації на спеціальному обладнанні зі зміною коду на 2207 20 00 90 (спирт етиловий денатурований). На практиці схемні виробники лише на папері оформлюють перетворення біоетанолу на денатурований спирт та фіктивно списують його на виробництво розчинників, які нібито продаються у роздрібні мережі. Реальний неденатурований спирт безперешкодно спрямовується на нелегальні лікеро-горілчані заводи для виготовлення тіньового алкоголю. Керівництво Державної податкової служби України, зокрема в.о. голови Леся Карнаух, прямо визнає критичну ситуацію в акцизному напрямку, де державний бюджет втрачає понад 5 мільярдів гривень на рік.
Схожа модель була застосована і під час так званої «легалізації» видобутку бурштину. Надрокористувачам надали право за мінімальну плату отримувати спеціальні дозволи на геологічне вивчення бурштиноносних надр терміном на 5 років. Проте замість наукового дослідження та буріння шурфів, передбачених офіційними проєктами, ліцензіати розгорнули масштабний промисловий видобуток бурштину-сирцю за допомогою гідравлічних мотопомп. Це призводить до катастрофічних екологічних наслідків та мільярдних втрат бюджету. Зокрема, у Рівненській області правоохоронці викрили схему, де під прикриттям офіційної геологорозвідки було повністю знищено 50 гектарів родючого шару ґрунту та пошкоджено понад 700 дерев, а під час обшуків вилучили понад 52 кілограми незаконно вимитого каміння.
| Галузь | Державна вивіска (легенда) | Схемний механізм | Фінансові та екологічні наслідки |
| Біоетанол | Виробництво екологічних добавок до палива та промислових розчинників. | Паперове денатурування спирту (зміна коду УКТ ЗЕД 2207 20 00 10 на 2207 20 00 90) та його виведення на ринок нелегального алкоголю. | Понад 5 млрд грн втрат державного бюджету на рік. |
| Бурштин | Геологічне вивчення надр та дослідно-промислова розробка родовищ. | Використання ліцензій на дослідження як прикриття для промислового намиву каміння мотопомпами. | Знищення лісових масивів та ґрунтів (кейс на Рівненщині: 50 га знищено), втрата контролю над видобутком. |
| Тютюнова сировина | Підтримка вітчизняного фермерства та стимулювання агровиробництва. | Легалізація посівів для безперешкодного постачання необлікованих надлишків сировини на тіньові сигаретні фабрики. | Зростання тіньового ринку сигарет, втрата контролю за обігом підакцизних товарів. |
Міжнародно-правовий та медико-екологічний аспекти тютюнництва
Окрім очевидних фіскальних та корупційних загрози, законопроєкти №13628 та №14245 прямо суперечать міжнародним зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та охорони здоров’я.
Будь-яке державне стимулювання вирощування тютюну є прямим порушенням Рамкової конвенції Всесвітньої організації охорони здоров’я із боротьби проти тютюну (РКБТ ВООЗ), яка була ратифікована Україною. Відповідно до положень цієї Конвенції, сторони зобов’язані:
- активно сприяти поступовому скороченню та відмові від вирощування тютюну ;
- розробляти та впроваджувати економічно стійкі альтернативні методи ведення сільського господарства, які повністю замінять тютюнництво ;
- забезпечувати належний захист навколишнього середовища та здоров’я людей від негативних наслідків тютюнового виробництва.
Спроби зобов’язати фабрики купувати український тютюн також прямо суперечать статті 4 Закону України №2899-IV, яка визначає безумовний пріоритет політики у сфері охорони здоров’я порівняно з фінансовими, податковими чи корпоративними інтересами суб’єктів тютюнової промисловості. Щороку від хвороб, викликаних вживанням тютюну, в Україні помирає близько 100 тисяч громадян , тому штучне розширення сировинної бази є неприпустимим.
Окремим критичним фактором є колосальна шкода для здоров’я працівників, залучених до вирощування тютюну. Технологічний процес вирощування цієї культури є надзвичайно трудомістким і на 80% складається з ручної праці. Кожен четвертий фермер у світі, який працює на тютюнових плантаціях, страждає від «хвороби зеленого тютюну». Це тяжка форма нікотинового отруєння, що виникає через всмоктування нікотину безпосередньо через шкіру під час контакту з вологим тютюновим листям. Намагання лобістів перенести це токсичне навантаження на українських селян-одноосібників та мешканців сільських громад під гаслами «створення робочих місць» є соціально безвідповідальним кроком. Крім того, промислове вирощування тютюну призводить до швидкого виснаження родючих ґрунтів та вирубки лісів для забезпечення процесу вогневої сушки сировини.
Законодавче фіаско законопроєкту №14245, зафіксоване у червні 2026 року, стало логічним завершенням тривалого протистояння навколо спроб тіньового лобіювання ринку тютюнової сировини. Наратив про протидію «міжнародних лобістів», який намагалися нав’язати суспільству автори проєкту, повністю спростовується глибоким аналізом фінансових зв’язків та попередньої діяльності самих ініціаторів, які системно просували інтереси тютюнових компаній.
Реальним рушієм законопроєктів №13628 та №14245 виступало внутрішнє аграрне лобі, тісно пов’язане з бенефіціарами нелегального ринку тютюнової продукції. Створення законодавчого зобов’язання щодо купівлі вітчизняного тютюну мало послужити ідеальним юридичним інструментом для легалізації величезних площ неконтрольованих посівів, призначених для забезпечення сировиною підпільних сигаретних фабрик. Цей механізм копіює корупційні схеми, що діють у сферах обігу біоетанолу та видобутку бурштину, де легальні дозволи та ліцензії використовуються як ширма для масштабного ухилення від податків та знищення довкілля.
Для запобігання подібним спробам у майбутньому та забезпечення сталого наповнення бюджету державні органи контролю мають зосередитися на:
- посиленні моніторингу використання сільськогосподарських земель під технічні культури;
- встановленні жорсткого нагляду за підприємствами первинної промислової переробки (ферментаційними заводами) ;
- забезпеченні прозорості ланцюгів постачання тютюнової сировини відповідно до вимог директив Європейського Союзу та Рамкової конвенції ВООЗ.
Порівняльний аналіз квазі-легалізаційних схем у промисловості України
Використані джерела
Розслідування «Схем» (Радіо Свобода) — фінансові зв’язки Мар’яна Заблоцького з Philip Morris International, деталі щодо 427 тисяч доларів США, отриманих ГО «УТЕС» у 2017–2019 роках. Використано для реконструкції лобістського ланцюжка.
Дані Державної податкової служби України — заяви в.о. голови Лесі Карнаух щодо втрат бюджету понад 5 млрд грн на рік в акцизному напрямку. Дата — протягом 2025 року.
Матеріали Бюро економічної безпеки України — інформація про викриття 16 нелегальних теплиць в Одеській області (56 тонн сировини) та підпільного цеху на Тернопільщині (18 тонн на 20 млн грн). 2024–2025 роки.
Рамкова конвенція ВООЗ із боротьби проти тютюну — положення щодо зобов’язань сторін скорочувати вирощування тютюну та впроваджувати альтернативні сільськогосподарські практики. Ратифікована Україною.
Закон України №2899-IV — стаття 4 про пріоритет охорони здоров’я над фінансовими інтересами тютюнової промисловості.
Громадська організація «Життя» — антипремія «Золота коса», присуджена Олександру Ковальчуку за лобіювання тютюнових інтересів. Використано для демонстрації системності лобістської діяльності.
Галузеві медіа та відкриті дані про VITAGRO — інформація про посіви тютюну групою компаній, пов’язаною з Сергієм Лабазюком (100 га у 2018 році, пілотний проект 60 га в селі Клинини, Борщівський ферментаційний завод). Використано для встановлення економічного інтересу.
