В ОРДЛО началась новая волна мобилизации: мясных штурмов станет больше
В ОРДЛО почалася нова хвиля мобілізації. Перша та друга хвилі мобілізації в ОРДЛО дуже проріділи шахтарів, хоча у перші хвилі до “армії республік” брали по бажанню, більш вмотивованих воювати. Бо ж працювали шахти, тому якось берегли спеціалістів.
Згодом почали скорочувати проходку та лави, тобто скорочувати вуглевидобуток, а з ним, зникла потреба у спеціалістах.
Спочатку, десь до 2019 року спеціалістів з видобутку корегували звабленням на роботу у Якутію. Працювала ціла машина з пропаганди, яка мотивувала шахтарів їхати на заробітки у Якутію. Тому безробіття в ОРДЛО корегувалося банальною трудовою міграцією.
У 2019 реклама трудової міграції зникла з соцмереж та шахт ОРДЛО. Це трошки насторожило. Бо ж видобуток на шахтах падав й падав, ремонту та оновлення обладнання, як не було, так й не планувалося, забезпечення на шахтах не було взагалі, за нове обладнання вже й не згадували.
По ОРДЛО, як гриби після дощу, почали зростати копанки, де вугілля добувалося в умовах дореволюційних років, кайлом та лопатою. Але там платили, то знову ж таки, ситуація з шахтарями якось там трималася.
Повернувшись до 2014-го, нагадаю, яка в ОРДЛО була ейфорія, коли там утворилась “республіка”. Критична більшість раділа, бо ж сподівалися на великі зарплати, шалені гроші, ще більш шалені пільги, які шахтарі очікували від росії за зраду України.
Нагадаю також, що на 20-14 рік у флагманах вугільної галузі Луганщини, а це на той час були “Ровенькиантрацит” та “Свердловськантрацит” зарплата на прохідці та видобутку сягала від 35 до 50 000 гривень, найменша зарплата була на поверхні та у обслуговування, це від 10 000 гривень.
На цей же рік у місто Свердловськ з росії, а саме з Ростовської області їхали люди, щоб купити не дорогі, але якісні продукти харчування, отримувати якісні та не дорогі медичні послуги. Місто наповнювалося новими авто, салонами, суші-барами, ресторанами, кафе, ювелірними салонами й салонами краси. Місто процвітало.
Процвітало, але дуже хотіло ще побагаче, ще краще й це не погано. Бо ж бажання жити ще краще, це нормально для людей, бо це надихає людину на прогрес та технологічні рішення.
Чомусь критична маса людей українського розвитого та процвітаючого прикордоння усі надії та технологічний прогрес та процвітання покладали саме на росії. Бо ж вона нано-країна. Бо ж так показували по телебаченню, та так казало керівництво шахт та міста.
З другого боку кордону таке ж саме шахтарське місто Гуково занедбане, без опалення та з постійними перебоями з водо та електропостачанням та закритими шахтами, купою безробітних вже давно не покладало надії на керівництво росії, щодо свого соціального захисту.
Й ось мрія критичної більшості українського прикордоння здійснилася, не без їх участі, я ж пам’ятаю мітинги “россия нам даст”.
До 2016-го року тут (я маю на увазі окуповані росією частини Луганської та Донецької областей) ще жили на підйомі, з вірою та надією, чекали на ось-ось дадуть пабагатому з боку росії. Потім почали тихо виїжджати з “маленької вугільної швейцарії”. Бо ж шахти у власність народу так й не передали, їх забрав представник окупантів олігарх курченко. Та й влада у “республіках”, як було обіцяно, наріду теж не перейшла, її собі, як супер-приз, забрали ті, хто гарно прислужував кремлю та грабував той самий нарід.
На цей час “голова” так званої “днр” денис пушилін, має статки понад 1 млн доларів, а був же продавцем цукерок. На цей час зарплата шахтарів в ОРДЛО менше 100 доларів, тай отримують вони її не регулярно, на багатьох підприємствах заборгованість з травня цього року.
“Таке враження, що ми побудували республіку для кількох людей, яких ми тепер просто обслуговуємо за кусень хліба – так коментують ситуацію зі збагаченням “керівників” мешканці ОРДЛО.
В цьому році в ОРДЛО на день шахтаря було тихо навіть у соцмережах. Хтось там намагався тримати тонус та весело поздоровляв шахтарів з найкращим святом на землі, але відповіді на поздоровлення були не дуже радісні: “Це скоріше похорон шахт, а не свято”.
“Який день шахтаря, яке свято, скоріше це поминки по шахтам”.
“Колись у цей день ми чекали на зірок естради та салют, а зараз по місту звучить лише похоронний марш, за нами, за сусідами, за родичами, за шахтами, скоро похоронний марш прозвучить за усім містом”,- ось такі “святкові” коментарі з дня шахтаря ОРДЛО.
Що саме цікаве, питання, “хто це зробив” там досі не ставлять. Більшість звинувачує Україну. “Кинула, не пояснила, не зупинила, не захистила, напала, вбиває, усе через неї, чому вона не здалася росії”, – ось такі претензії.
Той, хто щось зрозумів, той зрозумів з перших часів проросійських мітингів, я вже не кажу про окупацію. Той, хто щось зрозумів на протязі усіх років окупації, той вибрав сторону та виїхав. Хто на роботу в Україну, хто на роботу на росію. Той, хто нічого так й не зрозумів, той залишився в ОРДЛО, працює на окупанта, на щось сподівається. Я не буду тут підіймати питання, чи є там проукраїнські люди, але все одно, щоб не кричали “там усі”, підкреслю – є, але це дуже, неймовірно малий відсоток.
З 2019 року в ОРДЛО почалась шалена “реструктуризація” шахт, тобто їх закриття. Взагалі за час окупації Донбас втратив 90% вугледобувної галузі.
Й знаєте, а ніхто не бастує, не сперечається, не перекриває дороги. Затопили то й затопили, закрили той закрили. Нарід бурчить, але слухняно йде… до військоматів.
Мобілізація в ОРДЛО зараз більш жорстка. Забирають “на учебку” шахтарів прямо зі змін. Якось ось шахтарі почали бурчати, що як вони не спустяться до шахти, її затопить й усно таке. Їм без емоційно відповіли – “и что, ну затопит, ее все равно закроют, здесь будет все закрыто и затоплено, еще радоваться будете, что в армии у вас будет зарплата и пайок”.
В соцмережах ОРДЛО розпач й оніміння “а нас-то за что”. Бо ж шахтарі якось вважали, що війна обійде їх стороною, вони ж “годують республіку”. До цього вони “годували” росію, а до цього,як відомо, “годували” Україну.
В соцмережах ОРДЛО паніка “хто ж буде працювати на шахтах”, їм відповідають питанням на питання – “на яких шахтах”. Люди вже розуміють, що їх чекає, повне знищення усіх шахт міста. Можливо залишать 1-2. Можливо. Копанки усіх влаштовують. Там працюють за дозу чи за хліб.
Ось про що пишуть вчорашні “годувальники України”, без перекладу, цитата: “Судя по всему к нам приближается бедность, причиной является закрытие шахт и ненасытность элит, которые никак не могут остановится в процессе разграбления шахтной отрасли. ГУП “РТК” Востокуголь”, которой руководит Константин Евгеньевич Скрыпник. В этом году на предприятии отключили свет, за неуплату по свету. Работают люди от генераторов. С 12:00 до 13:00 и с 17:00 до 8:00 генераторы отключают для экономии. Так же известно, что долг составляет больше 2-х миллиардов рублей. РЭС подали жалобу в суд за неуплату долгов, но ГУП “РТК” Востокуголь”, которой руководит Константин Евгеньевич Скрыпник отказываются платить, хотя денег через “Востокуголь” проходит не мало. Шахты “Красный Партизан”, “Центросоюз” и “Харьковскую” режут на метал. В разграблении Свердловских шахт участвуют сам Скрыпа и нынешние чиновники города”.
“Ну что началось дополнительная мобилизация шахтёров в Луганской области. В Ровеньках, Свердловске, Красном Луче и Краснодоне сообщают, что шахтерам местных предприятий начали выдавать повестки. Интересно, куда делись уже мобилизированные, в город возвращаются или трупы или калеки, кто будет работать на шахтах”.
Що ж, мобілізаційний ресурс ОРДЛО ще не вичерпано, тому окупанти ще мають звідки брати людський ресурс, щоб трошки зменшувати навантаження на російську периферію. А це означає, що хвилі “мясних штурмів” побільшають.
В ОРДЛО досі не розуміють причину їх бід, спустошених міст, знищених шахт та великої кількості вдів.
А ще в ОРДЛО досі не бачать свого майбутнього, яке ще в 2014-му році їм запрограмувала росія, це абсолютно випалений та знищений край, чорна пустош, чорне поле. Не Дике, бо ж дике поле, це неймовірної краси степи, а саме чорне, бо тут просто буде випалена земля.
Люди, шахти, тут взагалі нікого не цікавлять. Буде тут життя, чи ні, буде тут виробництво чи ні, росії байдуже.
Похоронний марш вже звучить для шахт Донбасу, ще трошки й він зазвучить на похороні самого Донбасу, знищеного росією.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…
Источник
