Трагедия со 128 бригадой должна стать последней. У нас просто нет выбора

Війна змінюється щопівроку. Методи управління зменшуються набагато повільніше. Сама система залишається прорадянщеною наскрізь. Журнали, папери, шикування, плац, лом, статутний колір. Це в усьому або майже в усьому.

ВЛК, відпустки, переведення. Заборона одиночного купання. Посилити пильність. Не доводили.

У нас немає вибору. Ми маємо змінитися або померти. Маємо нарощувати ефективність, мутувати разом з війною. Зброя змінюється, підходи – ні.

Маленька радянська армія не переможе велику радянську армію. А ми пройобуємо так само і там само, де і вони. Так не має бути.

Ми потребуємо не тільки на покарання тих, хто підставив пацанів з 128-ї під удар. Ми потребуємо не тільки гідного вшанування їхньої памʼяті.

Ми потребуємо змін. Адаптації. Гнучкості. Модернізації і навчання на своїх помилках, якщо вже не виходить вчитися на чужих.

Це боляче. Це дуже боляче, складно і непросто.

Але це єдиний вихід.

Адаптуйся або помри. Еволюціонуй або загинеш.

Ми маємо це зробити.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…

Источник