Чорні кішки цифрових трансформацій — що не поділили Вискуб та Фльонц
Історія розвитку непростих багатолітніх стосунків між Олексієм Вискубом та Володимиром Фльонцем, як і безліч інших історій з напружених гостросюжетних детективів, має декілька тісно переплетених сюжетних ліній, замішаних на грошах, пристрастях і сексі, та крутих непередбачуваних ситуаціях, які докорінно змінюють долю головних героїв, поперемінно то підіймаючи їх на самий верх суспільного життя, то безжалісно скидаючи вниз у безодню.
Недавні гучні пред’яви з «дірявою» «ДІЄю» та глобальним витоком персональних даних — лише невелика верхівка айсбергу зі всього накопленого між ними.
Який може бути секс у відносинах між Володимиром та Олексієм — запитаєте ви, вони ж не «трансі», та й мало чим схожі на плейбоїв чи Казанову? Звісно, що ніякого — але жінки у цій історії теж є, що ж то за детектив без жінок, почуттів, ревнощів та коловороту життя.
У 2014-му, після кривавих майданівських подій, коли історія з вітчизняним електронним урядування ще тільки розпочиналася — Олександр Риженко та Олексій Вискуб збирали експертів та громадськість у великому залі Мінрегіонбуду на верхньому поверсі.
За гроші фонду Сороса «Відродження» під патронатом Володимира Гройсмана — майбутні високопосадовці малювали присутнім яскраві картинки цифрової держави, крутили слайди, обговорювали тексти біло-зелених книг та дискутували про відкриті дані.
Риженко ще не був тоді керівником Державного агентства з питань електронного урядування і обіймав скромну посаду начальника ІТ-управління Мінрегіонбуду, а Вискуб — лише короткостроково навідувався до Києва на заходи з Дніпра, очолюючи там комунальне підприємство «Головний інформаційно-комунікаційний і науково-виробничий центр» Дніпропетровської обласної ради та нашвидкоруч зареєстровану громадську організацію «Інститут е-демократії».
Столувалися вони тоді у звичайній Мін’юстівській столовці на Рильського, та й вид у цих хлопців був явно переляканий, голоса та руки тремтіли під прискіпливою увагою материх експертів, а «пачки зі стодоларовими купюрами ще не обтяжували кармани» та не додавали поведінці зверхньості, зневаги та нахабства.
Я тоді шукав можливості для розвитку «свого» багаторічного проекту, відомого широкому загалу як веб-сайт zakon.rada.gov.ua, і київські друзі-політтехнологи з нашого спільного майданівського SPILNO.TV познайомили мене там з Мирославом Кошелюком та Володимиром Гройсманом, якому свого часу допомагали на виборах у Вінниці, та позиціонували на початку його політичної кар’єри за двома перспективними напрямками «децентралізація» та «електронне урядування», за якими він і пішов по життю далі.
Відчуття великих перспектив та багатомільйонних міжнародних грантів висіло у повітрі того залу, але «вінницькі» чужих до них не підпускали, в пост-майданівське «побратимство» будь з ким не гралися, і розподіляли гроші між собою та найближчими перевіреними «активістами» — що цілком для них характерно та передбачувано.
Яніка — перша позитивна жінка в цій детективній історії. Хто з ІТ-шників не знає Яніку? Разом з Гройсманом, Риженком, Вискубом, Тарасом Олійником, Андрієм Семенченко, Артемом Серенком та іншими експертами вона входила до складу Робочої групи з розробки урядової політики в сфері електронного урядування — відголосок симпатії від тієї першої зустрічі залишився назавжди.
У Яніки були великі шанси очолити процеси в новостворюваному Державному агентстві з питань електронного урядування, але вийшло по-іншому, і головою агентства став Олександр Риженко, деякий час вони навіть конфліктували, але пізніше, у 2019-му, після зміни президента, саме її яскрава позитивна енергія допомогла випливти вдруге на нові керівні посади Мінцифри Олексію Вискубу та Дмитру Маковському.
Фльонц — керівник громадської організації «Електронна демократія» теж пробував у 2014-му працювати з «вінницькими», вів перемовини з Риженко та Вискубом щодо отримання фінансування, але ті запропонували йому лише підлеглу посаду в одній з підконтрольних ГО-шок, що сильно та надовго образило Володимира і він на те не погодився.
У 2015-му ми були разом з ним членами першого складу громадської ради при Державному агентстві з питань електронного урядування, яку очолював Олег Левченко — «вінницька» більшісь тоді до Києва не доїджала, тож за два роки свого існування ця рада майже не збиралася та рішень не приймала з-за відсутності кворуму.
Потім наші шляхи розійшлися, Володимир пішов створювати «Прозорро», а я зайшов на посаду в агентство — були амбітні плани вдихнути нове життя в Національну програму інформатизації, пов’язані з минулим — у 1996 -1999 роках моє підприємство за договором виконувало функції юридичної служби першого Національного агентства з питань інформатизації при Президентові Україні, діяльність якого координувалася через всесильного в ті часи Володимира Горбуліна. Тож, я мав великі надії — майже всіх в цій сфері знав, і мене теж добре знали.
Неля — всі хто хоч раз заходив до приймальні голови агентства на Діловій 24 бачили там його секретарку, досить молоду дівчину з захмарними амбіціями. Вона дісталася як спадок Олександру Риженку та його бойовому заму Тарасу Олійнику від попередників.
Свого часу, у голови Державного агентства з питань науки, іновацій та інформатизації Володимира Семиноженка була приймальня на Грушевського 12 — Неля працювала там однією з дівчат, які подавали чай-кофе та розважали своєю присутністю гостей.
За нашими спостереженнями, вона відносилася до того типу дівчат, які, встановивши «тісний» контакт з керівником, одразу ж переходили до реалізації другої частини свого задуму — спроб безпосереднього керівництва чужою головою та підпорядкованим їй органом.
Тарас цю її особливіть знав та багаторазово використовуючи «за призначенням» — до влади в агентстві не допускав. Пікантність ситуації полягала в тому, що з-за відсутності меблів — Неля в приймальні сиділа за столом та у кріслі дружини Тараса, які той «подарував красуні», щоб «розтопити» її дівоче серце.
Тож, коли Тарас звільнявся з агентства та прийшов забирати меблі назад — Неля без бою їх не здала. Ті, близькі до Тараса люди, що мали можливість бувати в приміщеннях ДП «Українських спеціальних систем» на Мельникова 83-Б, могли бачити знівечене ножем в люті та ревнощах біле жіноче крісло та розтрощений стіл, а також почути яскраву розповідь від очевидців.
Олександр Риженко, проводячи іноді виховні бесіди з підлеглими, використовував цей приклад для демонстрації шкоди службових романів — але сам протримався не довго, та менше ніж за півроку «попав під нелін каблук».
Невідомо, чим взяла Неля Олександра та чи змогла вона повторити «подвиг Моніки», але майже одразу керівництво агентством перейшло до її спритних рук, аж доки новий заступник Риженка — Валерій Бакал, своєю армійською хваткою не «стриножив її», «надів узду», «об’їздив» та «поставив у стойло» до інших часів.
Недовга влада Нелі трималася не тільки на «близості до тіла», вміннях очарувати та вчасно накрутити — вона мала необмежені права управління системою електронного документообігу «АСКОД», яка в той час перебувала в агентстві в дослідній експуатації, тож мала можливість безслідно видалити з неї любий документ, підмінити текст, чи перерозписати проблемне чи прострочене на неугодних, що й неодноразово використовувала у своїх «рольових» апаратних іграх чи просто від скуки для розваг.
Якість деяких електронних документів, що створювалися в агентстві та надсилалися до інших органів державної влади була настільки низькою, що керівники отримувачів, знаючи що відбувається, навіть іноді офіційно перезапитували — чи то дійсно той чи інший документ підписав своїм ЕЦП особисто сам Олександр Риженко, чи його секретарка вкотре «порозважилася».
Неліну роботу Олександр цінив та відзначав її, як правило, окрім подарунків на дні народження — ще й грамотами та подяками самого прем’єр-міністра.
Контрольована більшість
Бути головою громради та мати в ній свою контрольовану більшість — це круто. З десяток років тому, коли громадський контроль над діяльністю органів влади розпочав свій всепереможний рух просторами країни — потужна секта Сандея із залученням своїх «вірян» створювала сотні громадських організацій, та захоплювала цілі міністерства, голосуючи на установчих зборах за своїх.
Кажуть, що в ті часи в бюджеті Міністерства закордонних справ була навіть ціла стаття на утримання їх діяльності — «богомольних» кормили та поїли за рахунок держави, розважали і навіть возили за кордон набиратися передового досвіду державного управління.
Після Майдану, фінансування громрад з бюджетів припинили, але відкрилася нова тема — отримання доступу до міжнародних грантів з проектів, що контролюються органом державної влади, також громради почали очолювати, щоб позбавити критики та убезпечити корупційну діяльність своїх у керівництві.
Ініціативна група
Життя громрад починається з ініціативної групи, основне завдання якої — не допустити до складу ради «міських божевільних», «контужених», агресивних чи «справжньо буйних», які під час сезонних загострень, повного місяця чи інших «космічних впливів» зможуть перетворити життя органу державної влади на суцільний беспросвітний жах.
Також, бажано відразу відмежуватися від дуже амбітних, чужих, токсичних, ненажерливих та сильно голодних, які 100% винесуть все «до чого зможуть дотягнутися», обберуть до нитки колег по раді, чи отрують собою все навколишнє середовище — в ідеалі, сформована з визнаних авторитетів, ініціативна група тихо та без зайвих скандалів повинна зуміти відібрати «зі всіх бажаючих» представників тих професійних громадських організацій, які дійсно будуть корисними для суспільства та держави.
За законодавством — склад ініціативної групи формувався органом державної влади, або громадською радою наприкінці її каденції, якщо вона вже існувала — у випадку з агентством, громадська рада із-за вище зазначених причин останні півтора роки не діяла: навіть не спромоглася розглянути мою заяву про вихід, тож я на протязі всього 2016 року продовжував числитися і членом громради і працювати на посаді заступника начальника управління агентства.
З середини 2016-го в агентстві був затверджений новий штатний розпис, за яким питаннями громадської ради повинна була опікуватися Неля — начальниця відділу по роботі із зверненнями громадян, комунікацій з громадськістю, доступу до публічної інформації та контролю, але своїми безпосередніми обов’язками вона займатися не хотіла — постійно «накручувала хвоста» та «дула у вуха» Риженку, щоб скинути це проблемне та досить непросте питання на когось іншого, і після тривалих зусиль їй це вдалося.
Напочатку січня 2017-го, одразу ж після новорічних свят до мого кабінету увірвався Олександр Риженко — він явно був не в собі, під впливом, кричав та «топав ногами», було таке відчуття, що йому «пороблено» або ж щось «підсипали та підмішали».
— Ти чого сидиш!!! Коли в нас буде нова громрада???
— Саша, питаннями громради в тебе повинен займатися нелін відділ, і там ціла процедура, прописана у нормативці, це не мої повноваження і не моє питання, моє — це Національна програма інформатизації, саме зараз потрібно запускати процеси на 2017-й та 2018-2020 роки, розробляти проекти змін у законодавство, вирішувати ті питання, які були провалені тобою у 2016-му та зазначені у рішенні РНБО.
— Я твій начальник!!! Мені краще знати, чим ти повинен займатися!!!
— Саша, у мене конфлікт інтересів, після Майдану мене добре знає велика кількість громадськості, більша частина депутатів парламенту, я не зможу бути цілком на стороні агентства, якщо виникнуть проблемні питання.
— Давай сюди список старої та напиши проект нової ініціативної групи!!!
Я сконтактував з усіма представниками «старої» громради, а також з декількома відомими ІТ-асоціаціями, попередив що починаються процеси з оновлення складу — в ініціативній групі погодилися бути Віктор Валєєв, Сергій Яригін, Володимир Фльонц та Оксана Приходько.
З цим неповним списком я і прийшов до Риженка, щоб він доповнив інші пусті рядки тими людьми, кого він бачить.
— Хочеш сформувати нову громраду під себе??? Захопити контроль над органом??? Не вийде!!! — з ціма емоційними викриками Олександр поставив хрести на кожній з літер у прізвищах, ім’ях та по батькові Володимира Фльонца та Оксани Приходько, а потім ще й багаторазово перекреслив їх цілком — замість них та на пусті місця вписав близьких до себе вінницьких, жмерінських та львівськіх активістів.
— Саша, ти сам підставляєш себе та агентство, ця ініціативна група ніколи не збереться, буде великий скандал!!!
— Мені краще бачити, виконуй!!!
Я повідомив Оксану та Володимира про художні витвори Олександра над їх П.І.Б., Оксана попросила фото цієї «чернетки» на пам’ять, дуже образилася, до громради більше не подавалася, і весь 2017-й рік «мочила» Риженка запитами на публічку, Володимир же документи до громради подав в електронному виді по е-майл, підписавши їх своїм ЕЦП.
Брудна возня та махінації
Одразу ж після публікації оголошення розпочався прийом документів бажаючих — я повідомив керівників всіх професійних ІТ-асоціацій, яких знав на протязі багатьох років, приймав документи та одночасно ретельно звіряв відомості в них з відкритою інформацією з реєстрів — з ними було все гаразд, жодних зауважень.
Олександр Риженко ж та Олексій Вискуб поставили перед собою іншу ціль — отримати і в цій громраді свого голову та контрольовану більшість, тож проводили активну роботу з вінницькими та дніпровськими ГОшкама.
Але столичні організації були активнішими, та явно випереджали за кількістю поданих заяв — керівники агентства нервували, щодня перезапитували інформацію про «конкурентів», давали наганяїв «кому треба» щоб чухалися, але не встигали — було видно що вони «пролетять» та не отримають більшості.
«Вінницькі» збирали документи централізовано двома великими групами: одна з них — це працівники колишнього риженківського ІТ-департаменту Вінницької міської ради, де майже всі його колишні підлеглі раптом почали подаватися, друга — близькі до Олега Левчека ГОшки зі Жмеринки, Вінниці та Львова.
Софія — молода симпатична дівчина, очільниця Лабораторії електронної демократії, керівниця проектів та програм в «Подільській Агенції Регіонального Розвитку», якій Олег Левченко доручив підготувати пакети документів по всіх своїх ГОшках, — сильно перейматися підготовкою документів не бажала, тож, маючи доступ до агентства, просто скопіювала все з електронних документів Володимира Фльонца, не змінюючи навіть шрифтів, орфографічних особливостей написання, помилок, дат проведення зібрань цих організацій та номерів протоколів.
Одного разу до агентства завітав «гонець» з Вінниці, з великим важким пакунком, та передав його особисто Риженку — через кілька годин все це потрапило до мене.
З цікавого — документи однієї організації з Вінниці були підписані особою, яка не мала на те повноважень. Я вийшов на реальну керівницю і почув майже кримінальну історію — до неї прийшли хлопці з Вінницької міської ради і віджали ГОшку: забрали печатку та документи. Жінка плакала та була налякана. Я її заспокоїв та повернув ці «документи» Риженку, сказавши щоб він більше з таким не грався.
Через Вискуба занесли документи кілька дніпровських ГОшок, також подався Єгор Стефанович та Андрій Піскун.
Всі ці документи поєднувало одне — відсутність біографій представників, та звітів про діяльність — деякі з організацій не донесли їх навіть до початку зборів, було видно, що подача в громраду не їх ініціатива, їх або дуже просили або примусили, тож максимум на що можна було від них очікувати — це участь в установчих зборах, і все.
Віктор Валєєв, з відомих обставин, до громради не подавався, інші іногородні теж участі в роботі ініціативної групи не приймали, як я і передбачував на початку, Олег Левченко — теж.
Ми продивилися документи з Сергієм Яригіним — Риженко сказав приймати всіх, «щоб не було воні», підписав докуманти та полетів за кордон на чергове зібрання ICANN.
На сайті агентства був опублікований список претендентів та дата проведення установчих зборів, яка багаторазово перед цим підтверджувалася Олегом Левченко — керівником «староі» громради, який повинен був відзвітуватися за минуле.
Громрадівський скандал
Ніщо не передвіщало бурі — відсутність деяких з біографій майбутніх членів ради та протоколів засідань ініціативної групи нікого не хвилювала, Володимир Фльонц пробував вести закулісні перемовини, щоб обратися на посаду голови ради, але більшості за нього не було — гарантовано проходив Єгор Стефанович, все було тихо, спокійно та прогнозовано, аж ось…
Перенось збори — пролунав з-за кордону далекий голос Олександра Риженка, зв’яжися з Олегом Левченко та перенось, він не може.
— Ви що, там подуріли? З-за одного Олега руйнувати плани трьом десяткам людей? Ми всім багаторазово підтверджували дату. У декого білети на літак придбані, на міжнародну виставку CeBIT. Таке не простять, буде вибух, припомнять усе.
— Перенось!!! В деяких міністерствах по десять разів переносили, і нічого.
— Не буду!!! Стара громрада не діяла, купа порушень в роботі ініціативної групи, пов’язані ГОшки, все це вспливе.
— Без тебе перенесемо...
І перенесли — шквал дзвінків з проханням пояснити «поважні причини», суцільні підозри у зраді, вислуховування проклять на голови Левченка та Риженка, ледве стихло…
Перенось знову — Олег не може, за кілька днів до нової спланованої дати. Все… вибухнуло, здетонувало… Фльонц анонсує на ранок зібрання журналістів під агентством, закидує запитами щодо надання протоколів ініціативної групи… Півночі вмовляв його — поставив на паузу до обіду з обіцянкою, що буде розмова з Риженко.
Риженко півдня «думав», в обід п’ятниці перед традиційним від’їздом додому до Вінниці нарешті «розродився».
— Хто такий Фльонц? Я не буду з ним розмовляти. Він — ніщо, х… йому, а не посада голови громради, передай йому, хай іде нах…
— Так і передати? Ти добре подумав???
— Так!!!
— Володя, Риженко тобі передав, що…
Не встиг Риженко доїхати до окружної, як весь фейсбук гудів — Володя не погодився з наданою йому оцінкою, не захотів ідти «туди, куди його послали» та «відповів» — «м’яч був на його полі» і бити тепер він міг куди і кого завгодно, репутація агентства тепер повністю залежала від нього.
Всю дорогу до Вінниці Риженко нервово читав фейсбук, багаторазово телефонував мені, щось там кричав, намагався давати вказівки, з усього того виходило, що то я заздалегідь домовився з Фльонцем, щоб підставити його та агентство — виставити перед усіма дурнями.
У суботу в обід з’явився в «ефірі» Вискуб — за наказом, саме він був головним відповідальним за формування громради, але всі ці кілька місяців формування її складу — тікав від вирішення поточних питань як міг, посилаючись на суцільну зайнятість.
— То ми все порушили?
— Так, я говорив вам про все це ще з самого початку, фіктивний склад ініціативної групи, твої та «сашіни» ГОшки так і не донесли документи, два рази переносили, дратували людей, а потім ще й Фльонца послали нах…
— Не перекладай на мене свої проколи, то ти винний, ти за все те відповідаєш, ні на що не здатний, нічого доручити не можна…
Голосувалка Фльонца
Як виявилося потім, торги за те, щоб Фльонц замовчав йшли всю суботу та неділю — Володя вміло скористався ситуацією та вдобавок до керівної посади в раді поставив умови виділення гранту на впровадження своєї «електронної голосувалки» для формування громрад в усіх органах державної влади, починаючи з агентства.
Олексій Вискуб, який мав у собі комерційну жилку, проявам якої його висока державна посада зовсім не заважала — сприйняв цю «вимогу» дуже позитивно, вирішивши перетворити її на користь, відчитавшись цим як виконання заходів до концепції з розвитку електронної демократії.
В понеділок, на зібранні процес формування громради агентства повністю перезапустили, обновили склад ініціативної групи, включили до неї Фльонца, та оголосили нову подачу документів, старі повністю «обнулили».
Мої доводи про те, що з цією голосувалкою все не так «однозначно просто», що там є косяки як з технічної сторони, так і в нормативці, ігнорувалися.
В агентство прийшов Віктор Лях з «Фонду східної Європи», ще раз послухали Фльонца та вирішили, що якщо в агентстві все пройде добре — Володя отримає своє.
Для того, щоб «голосувалка» запрацювала — в порядку проведення зборів до наказу агентства прописали «голосування в електронному виді», також Володя мав забезпечити подання документів більш ніж 35 організаціями, щоб потім, через електронне голосування скоротити їх до «нормативно-визначених не більше 35».
Щоб не було жодних звинувачень — я більше не приймав документи особисто, а направляв представників громадських організацій до канцелярії — для офіційної їх реєстрації та внесення до системи електронного документообігу агентства.
Службовий підлог та підроблений ЕЦП
Володимир активно рекламував у соціальних мережах прийом документів для формування громадської ради, але чи то агентство після гучного скандалу стало дуже «токсичним» і нікому не цікавим, чи то слух пройшов по Києву, що спеціально «заманюють» і «наганяють» побільше, щоб потім пропустити через «голосувалку фльонца» та відсіяти — так чи інакше допомогати йому освоювати грантівські кошти і бути при цьому «ягням на закланні» ніхто не хотів, тож подаватися не поспішали — до кінця терміну прийому документів максимальний поріг бажаючих у 35, так і не був перевищений.
Оскільки документи, що подавалися раніше, обнулили, то всі готували та подавали нові пакети з оновленими датами — пізніше наказу про початок створення. Лише один Володимир Фльонц відправив на е-майл той же самий пакет підписаний ЕЦП зі старою датою — раніше наказу, тобто «нікчемний» з юридичної точки зору.
Софія знову прислала пакети «вінницьких» ГОшок, скопійовані раніше у Фльонца, оновивши лише дату супровідних листів до них.
Після цього почали потроху дивитися документи та писати зауваження — дивилися як гуртом, так і поодинці.
Одного разу, коли строк, відведений на усунення недоліків вже сягав кінця — Євген Бачевський звернув увагу на те, що і Фльонц і ГОшки Софії в текстах листів просили включити іх представників не до складу громради, а до ініціативної групи — тобто такі кандидати мали бути відхилені.
У випадку Фльонца спрацював кармічний закон — «з чим боровся на те і напоровся«, виявлялося, що Риженко виконав його прохання, викладене у листі ранішому ніж наказ, і своїм наказом включив його до складу ініціативної групи, а про інше (включити до складу громради) Володя і не просив. Окрім того — Фльонц взагалі не мав прав бути і на тому скандальному засіданні громради, а тим більше підіймати крик та будоражити весь фейсбук. Фініта ля комедія. Занавіс.
— Невже я так лоханувся, писав Володимир у фейсбук в ініціативній групі, — буду думати як виходити з цієї ситуації.
І придумав — наступним ранком, на офіційний е-майл агентства прийшов новий пакет документів від Володимира, але підписаний він був ЕЦП майже на місяць раніше.
Як таке могло статися — людина визнала що подала не ті документи, що має проблеми, і тут бах — проблем нема, знайшла, виявляється — з’явилось те, про що і не здогадувалася.
Щоб не вдаватися до голословних звинувачень — ми звернулися до друзів у відому фірму Криптософт, відповідь була очікуваною — відмотав системну дату комп’ютера на місяць назад, знову написав заяву і підписав її старою датою без підтвердження кваліфікованою позначкою часу — досить поширений серед шахраїв спосіб.
— Я дуже добре знаю Фльонца, він високоякісний фахівець, виявляв підробку ЕЦП Рябошапки у брудній історії з реєстром декларацій, не розумію, навіщо? Заради того щоб попасти в якусь там громраду? Повний сюрр — коментував нам ситуацію експерт з Криптософта.
Але для нас нічого несподіваного в цьому не було — карма!!! Той хто лякав інших в’язницею за дрібні порушення, сам скоїв реальний злочин — створив підробку та офіційно надіслав її в орган державної влади.
— Порушуємо кримінальну справу і хай публічно вибачається!!! Брехня не пройде!!!
— Стій, а що там з документами Софії, він же кричав що вона іх у нього скопіювала, неси іх сюди негайно — він же завтра після обіду збирався їх дивитися. Бл@@@… там теж всюду «включити до ініціативної групи»…
— Софія, ти дуже накосячила, негайно перероби всі пакети документів, які скопіювала у Фльонца, заміни словосполучення «до ініціативної групи» на «до складу громадської ради», реєстраційні номера та дати тіж самі що і на старих, підписуй все у всіх, став печатки і щоб завтра вранці була тут.
Вранці Софія була вже в приймальній Риженка, де під контролем його та замів — Олексія Вискуба і Валерія Бакала, досвідчена Неля зайшла у систему електронного документообігу агентства з правами адміністратора, видалила старі файли і замінила їх новими під старою датою та старим реєстраційним номером, та надрукувала старий реєстраційний штрихкод на щойно занесених Софією паперових документах.
— Цифровізація!!! Перемога!!! Хай Фльонц тепер дивиться!!!
— Х… йому, а не грант і керівна посада!!! Хай іде лісом!!! Підробив ЕЦП, не спромігся «нагнати» в кандидати більше 35 організацій, сам у всьому винний, ми йому нічого не заборгували — впевнено радів голова агентства.
Наприкінці місяця Мінюст робив перевірку наказів агентства на предмет необхідності їх реєстрації — були виявлені та поспішно видалені додатки з нововведеннями Володі щодо примусу кандидатів громради використовувати його електронну голосувалку — Риженко та начальник юридичного відділу обійшлися легким переляком, наступного разу їм пообіцяли виписати штраф.
Загублена правда
У відносинах між людьми не буває абсолютної правди, і коли щось стається — кожен правий по-своєму, але, якщо класифікувати злочини, то їх градація досить велика — від дрібних порушень до вбивств і, навіть, злочинів проти людства.
За цією ж оцінкою, розглядаючи роботу двох ініціативних груп — без Фльонца і з ним, можна побачити, що в першому випадку ініціативна група колективно у повному складі не збиралася, протоколів не вела, всі були допущені, з дрібного — не було кількох біографій та звітів про діяльність організацій, у другому — багаторазові зібрання з «впертістю ідиотів» у повному складі зі стрімом засідань та публікацією протоколів, але ж коли були скоєні кілька пов’язаних між собою кримінальних злочинів, а саме, підробка документів Володимиром Фльонцем та «вінницькими» щодо своїх ГОшок, а також службовий підлог вищими посадовими особами агентства — остаточне засідання було закритим, стрім ніхто не включав, «стенограма торгів зацікавлених осіб» до протоколу не увійшла, також всі хто подавався першого разу і побажав переподатися — були прийняті вдруге.
Тож, Вова, якщо ти такий принциповий, поясни, чому стільки «криків про зраду» було в першому випадку, а у другому ти мовчав «піджавши хвіст» — навіщо те все було???
В радянські часи «дуже розумних» та «тих хто багато знав» — розстрілювало КДБ чи навічно закривали та гноїли в тюрмах і таборах, сьогодні інші часи — таких просто звільняють.
Мутки Олександра Риженка, Олексія Вискуба, Нелі Василюк, Володимира Фльонца та Олега Левченка вартували мені посади в агентстві — я за неї не тримався, в ньому та підвідомчому державному підприємстві готували розкрадання великої суми бюджетних коштів, не хотів мати до того жодного відношення, так чи інакше час було йти, питання як, куди і коли.
Якщо все перевести у втрачені можливості — річ іде про два великих цікавих та корисних проекти для країни, які так і не були реалізовані, якщо на гроші — то спокійно працюючи на посаді державного експерта чи керівника експертної групи над своїми проектами — 2 — 3 млн. грн. офіційно за період 2017 — 2020 років міг би мати — досить великі гроші як на мене одного чи того ж Володимира.
Чи можу я винити в цьому Фльонца чи когось іншого — ні, сталося як сталося.
Коаліція електронної держави
Володимир вже третій рік уникає жодних контактів зі мною, не відповідає на дзвінки, ігнорує повідомлення в мессенджерах, при випадкових зустрічах швидко тікає — просто зайти в кав’ярню та випити разом по чашці кави або келиху вина та спокійно поговорити «про все те» не бажає.
Останній раз я бачив Володимира у травні 2019-го. Яніка запросила мене на перші установчі збори Коаліції електронної держави, що повинні були відбутися в офісі «Людей важливих«, вона запізнювалася, в мене було запрошення посольства Ізраїлю на святкування Дня незалежності, тож я не мав часу довго чекати та пішов — по дорозі на Майдан зустрів Фльонца, він теж ішов на ці збори — виглядав щасливим, впевненим у майбутньому, дивився зверхньо, відвів очі та не привітався.
Далі була зустріч членів Коаліції з президентом Володимиром Зеленським, Фльонц теж на ній був, та створення Міністерства цифрової трансформації — зараз у всіх у них все добре, «вінницькі» зберегли контроль над потоками та ключовими посадами, нові гранти «пилять» все ті ж організації.
Дірява «Дія» — що не поділили знову
— Не думаю, що колись буде озвучена правда. Вони не готові до повної правди. Там підтекстів і впливів сотні. Ну ніхто не розкриє справжні мотиви. Лише махання плавниками… Хоча «псевдо НГОшник» мені менш симпатичний ніж Олексій. Він під тиском зобов’язань — написав Олег Левченко у коментарях до нашого анонсу цієї статті.
Можливо, колись пізніше, хтось з допущених до таємниці, озвучить іі повністю чи свою частину, як ми зараз — що ж, почекаємо.
Щоб не травмувати психіку та не ображати реальних живих людей — відповідально заявляємо, що всі події та персонажі вигадані, а випадковий збіг прізвищ, імен та обставин нічого не має спільного з реальністю. ДУМАЙТЕ!!!
Громадська організація «Науково-дослідний центр правової інформатики»