Монументальний вимір Коду Мазепи у полотнах Валерія Франчука

ПРОДОВЖЕННЯ_Афіша,КодМазепи,Епізод1++

Прем’єрна виставка масштабного мистецького проєкту «КОД МАЗЕПИ», організована Першою українською мистецькою агенцією Art Fine Nation (https://www.artfinenation.com/) у нижніх залах Музею Гетьманства, стала однією з найважливіших інтелектуальних подій цього року. Проєкт не просто пропонує глядачеві нове бачення минулого, а здійснює глибоку деконструкцію імперських міфів, повертаючи Україні її питомий європейський контекст.

Особливої художньої ваги та концептуальної монументальності експозиції додають роботи всесвітньо відомого народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка — Валерія Франчука. Його полотна «Мазепа» та «Вознесенський собор» стали смисловими та візуальними магнітами виставки, які найчіткіше ілюструють головне кураторське гасло: виставка шукає не портретну схожість, а розшифровує глобальний образ української свободи.

Постать Івана Мазепи у виконанні Валерія Франчука постає перед глядачем не як статична ілюстрація з підручника історії, а як титанічний, майже міфічний образ провідника. Майстер відмовляється від побутового реалізму на користь експресивної, фактурної мови. Фігура Гетьмана займає весь вертикальний простір полотна, височіючи над архітектурними силуетами та людськими постатями, що символізує його масштаб як архітектора майбутнього та політичного стратега. Обличчя Мазепи, сповнене глибокої психологічної драми, відображає тягар доленосного вибору.

Валерій Франчук майстерно інтегрує постать у тло, де вгадуються обриси соборів та духовних святинь — нагадування про те, що Мазепа був найбільшим меценатом своєї доби. Колірна гама, побудована на глибоких вохристих, теплих теракотових та золотавих відтінках, апелює до епохи українського бароко, створюючи відчуття свічення зсередини, що перегукується із філософією внутрішнього світла. Це Мазепа, якого читала й чим захоплювалася Європа часів Вольтера й Байрона — людина великої раціональної сили, яка свідомо обрала свободу замість залежності.

Картина ліворуч: назва «Мазепа», полотно, олія, розмір 170*100 см. Картина праворуч: назва «Вознесенський собор», полотно, олія, 80*60 см.

Друге полотно Майстра, представлене в експозиції — «Вознесенський собор» — є логічним і духовним продовженням теми мазепинського бароко. Святиня, зведена свого часу коштом самого Гетьмана в Переяславі, постає на картині Валерія Франчука у нічному, містичному освітленні під повним місяцем. Художник працює у своїй унікальній манері, наносячи фарбу густими, фактурними мазками за допомогою звичайного будівельного мастерка, через що полотно набуває неймовірної вібрації та внутрішнього руху. Баня собору, охоплена золотавим та теплим помаранчевим сяйвом, прорізає глибоке фіолетово-синє нічне небо.

Читайте також:  Выгодная купля, продажа и аренда: что на самом деле стоит за рыночными цифрами

Цей контраст світла й темряви створює відчуття вічності: земні імперії, що накладали на Мазепу анафеми, зникають у темряві історії, а матеріалізований у камені та живописі дух свободи — залишається нескореним. Архітектура у Валерія Франчука стає живою істотою, свідком нашої автентичності та безперервності культурного коду.

«Перед учасниками проєкту стоїть непроста задача — вийти за рамки класичного портрета. Наша мета — показати Мазепу як суб’єкта європейської культури, чий образ формував сприйняття нашої країни у світі», — наголошує авторка та кураторка проєкту Ванда Орлова.

Участь полотен Валерія Франчука у прем’єрній виставці «КОД МАЗЕПИ» демонструє головну силу сучасного українського мистецтва — здатність повертати історії її інтелектуальну складність. Ці роботи не просто прикрашають експозицію нижніх залів Музею Гетьманства, вони формують її філософську вісь. Твори Майстра ідеально резонують з імерсивним аудіосупроводом виставки, де мовами оригіналу звучать тексти Вольтера, Байрона, Гюго та Рільке, створюючи єдиний поліфонічний простір.

Завдяки рішенню дирекції музею продовжити виставку до кінця червня, кияни та гості столиці мають унікальну можливість особисто доторкнутися до цієї монументальної величі, яка нагадує: велич України — у її культурі та людях, які здатні її зберегти, відродити й повернути світові.