Украина должна переходить в жесткое информационное контрнаступление: уроки сбития Ил-76
В последние несколько дней ключевой темой для обсуждения в СМИ и социальных сетях является авиакатастрофа российского военно-транспортного самолета Ил-76.
Далее текст на языке оригинала
Звісно, з усіх прасок держави-терориста, від путіна-пескова-лаврова і закінчуючи чорноротими пропагандистами на всі лади будуть звучати звинувачення України в усіх смертних гріхах.
А хіба ми не звикли чути подібне – ще починаючи з “розп’ятого хлопчика” і до “кривавих снігурів”?
Доки усі крапки у цій історії не розставлені – не поспішатиму з остаточними висновками і я.
Але дозволю собі висловити декілька неспростовних тез.
Перше. В усіх тих жахах і трагедіях, що відбуваються на українських територіях останні десять років, є єдиний і головний винуватець – росія.
Просторами Інтернету гуляє “міф”, ніби все насправді почалось, коли у 2014 році в Україні стався, за визначенням росії, “державний переворот”, і у хаосі, що утворився внаслідок тимчасового безвладдя, “народ Криму” вирішив повернутись до рідної гавані, а “старший брат” не міг відмовити йому у захисті від “кривавої хунти”.
Згодом у ту ж “гавань” попросився і “народ донбасу”, але тут агресивна “хунта” почала його “бомбить”, і довелось направити на його захист відпускників – “шахтарів” і “трактористів”, які чисто випадково у “воєнторгах” посеред териконів змогли озброїтись танками і важкою бронетехнікою.
Через 8 років потік мега-брехні розрісся до такого рівня, що початок повномасштабної війни довелось представляти не інакше, що “якби не ми напали на випередження, то Україна з НАТО точно б на нас напали”.
Не хочу багато уваги приділяти спростуванню усього мегатонного пласту російської брехні, зупинюся лише на головному:
- Війну проти України росія почала готувати з перших днів Незалежності, коли вже у 1992 році фактично організувала проросійський заколот на Чорноморському флоті, бази якого у Криму стали по суті першими окупованими територіями України.
- Друга велика спроба – розквіт у Криму російського сепаратизму у середині 90-х, де майбутня держава-агресор змогла організувати першого для України гауляйтера Мєшкова.
- Третя спроба – підготовка захоплення Тузли з перспективою налагодити коридор до Криму.
Увесь цей час йшло перманентне захоплення політичної влади в Україні проросійськими партіями і окремими політиками (деякі з них за дивним збігом обставин продовжують перебувати не у в’язниці, а в українському парламенті), формування проросійських урядів, знищення російськими агентами сектору безпеки і оборони України, розформування десятків збройних формувань, знищення і розпродаж озброєння та військової техніки, підрив арсеналів…
Ну а далі, коли підготовчу роботу було завершено, настав 2014 рік.
Друге. Усі ці три десятиріччя незалежності ми толерантно ставились до океанів брехні щодо України – як глобального характеру (приміром, від численних пропагандистських шоу в ООН до путінських опусів про “адиннарот” та “українупридумавленін”) до окремих конкретних провокацій про “позбавлення води жителів донбасу” чи “знищення авіа-ударами української авіації тисяч мирних жителів Маріуполя в Драматичному театрі”.
Через цю “толерантність” отримуємо зараз чергову брудну провокацію з боку росії про: “підступну атаку України на мирний Іл-76 у повітряному просторі російської федерації”, “акт міжнародного авіа тероризму”, “умисне вбивство українських військовополонених”, “провокацію, спрямовану на зрив обмінів” тощо.
Маємо змінити стратегію реагування і переходити вже в жорсткий “інформаційний контрнаступ”.
Третє. У своїх тупих потугах в усьому звинуватити Україну росія забуває про декілька принципових моментів.
- Якщо винна Україна, то ми з власної ініціативи запропонували прозорий інструмент встановлення істини – створення міжнародної комісії з розслідування авіакатастрофи. Так завжди робиться не тільки у гучних резонансних подіях, а навіть тоді, коли йдеться про доконану 100%-ву вірогідність технічної несправності (згадайте про дві авіакатастрофи з пасажирськими “Боїнгами” серії МАХ, щодо яких експерти заздалегідь звертали увагу на технічні проблеми систем управління повітряним судном).
росія з блискучою швидкістю відхилила пропозицію про міжнародне розслідування.
Пам’ятаєте, коли перед цим держава-терорист не дала його проводити?
У 2010 році, коли росія у квітні 2010 року вбила Президента Польщі Лєха Качинського та вище військово-політичне керівництво Польщі, яке його супроводжувало – загалом 95 осіб. Причиною аварії держава-терорист одноосібно призначила “помилку екіпажу”.
У 2014 році, коли росія у липні 2014 року силами своїх маріонеток-терористів знищила літак Малайзійських авіаліній МН-17 разом з майже 300 особами на борту. Тоді теж була недолуга спроба повісити це на якийсь невідомий “український винищувач”, однак насправді засобом ураження стала ракета “земля-повітря”, випущена з ЗРК 9К37-М1 “Бук-М1” 53-тьої бригади ПВО ЗС росії.
Так само оперативно росія від міжнародного розслідування відмовилась і цього разу.
- Літак Іл-76, який зазнав катастрофи, та його екіпаж приписані до складу 117-го окремого військово-транспортного авіаційного полку (військова частина 45097, місце базування – аеродром Оренбург-2).
Авіаційний транспорт цієї військової частини був неодноразово зафіксований у перевозках зброї, боєприпасів, перевезенні інших матеріально-технічних вантажів для забезпечення потреб збройних сил росії.
За законами і звичаями війни цей Іл-76 – абсолютно законна військова ціль для ЗСУ незалежно від місця його фактичного перебування, як й інші об’єкти, задіяні в обслуговуванні армії-агресора (у тому числі об’єкти енергетики, інфраструктури, місце розташування особового складу тощо – спеціально для тих за поребриком, хто волає – ой, а за що прилетіло у порт, нафтовий термінал чи залізничний міст).
- Незалежно від того, хто перебував на борту Іл-76, нагадаю статтю 46 Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року, яка врегульовує питання подальшого поводження з такими особами після того, як вони опинились у таборі військовополонених та отримали відповідний статус: “Держава, що утримує полонених, вживає всіх необхідних запобіжних заходів для забезпечення їх безпеки, особливо під час перевезень морем або повітряним шляхом”.
Садити осіб, що не належать до збройних сил російської федерації (навіть цивільних росіян), у військовий літак (а не приміром, у цивільне повітряне судно, або літак МНС), позначений відповідним маркуванням, який був задокументований на перевезенні зброї, та спрямовувати його на аеродром, розташований поблизу зони активних бойових дій – це як мінімум провокація.
Свідомо садити у російський військовий літак українських військовополонених (і якщо при цьому ще і підтвердиться інформація про те, що за наказом фсб росії борт перед вильотом залишили певні посадовці російської федерації, пов’язані з обмінами) – це вже не просто порушення Третьої Женевської конвенції – це прямий військовий злочин.
По-суті, це повторення злочину в так званій “колонії” в Оленівці, звідки завчасно прибрали російських охоронців і посадовців, а потім цинічно знищили українських військовополонених термобаричною зброєю, нагло звинувативши при цьому Україну у нанесенні ракетного удару.
Розслідування триває.
Україна як ніхто інший зацікавлена у його результатах.
Ми не зупинимось доти, доки останній російський військовий злочинець не понесе заслужене покарання.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…
