Закон про олігархів: Як Ахметов, Пінчук і Коломойський показують Зеленському, що вони проти
Спікер парламенту Дмитро Разумков каже, що президентський закон про оліхархів №5599, у першому читанні ухвалений Верховною Радою 1 липня, можна хоч зараз розглядати в остаточній редакції. Але чому голова ВР при цьому такий спокійний, адже він сам минулого тижня відправив документ на оцінку до Венеційської комісії, а раніше висловлював сумніви в його відповідності законодавству? Можливо, тому, що розуміє: шансів на позитивне рішення щодо проєкту 226+ нардепів стає дедалі менше. І ось чому.
До Європейської комісії “За демократію через право” проєкт закону про обмеження впливу олігархів пішов на вимогу Уповноваженої ВР з прав людини Людмили Денісової і чотирьох фракцій Ради, які категорично виступили проти ухвалення документу: це “Європейська солідарність”, “Опозиційна платформа – За життя”, “Голос” і “Батьківщина”. Лідерка останньої Юлія Тимошенко вчора укотре назвала антиолігархічний закон “профанацією і фейком, єдина мета якого – перетворити процес боротьби з олігархами на політичне шоу”.
Консенсус олігархів за Зе
Тут слід відійти трохи вбік і зауважити, що одним зі стовпів, на яких утримуються найвищі у країні рейтинги Володимира Зеленського, є мовчазна підтримка більшості дій президента провідними телеканалами України. Усі вони, телевізійні “кнопки”, нагадаємо, перебувають у руках впливових бізнесменів, яких у нас за російським лекалом ще з 90-их років заведено називати олігархами. Не торкатимемося тут невідповідності в наших реаліях такого визначення класичному змісту цього поняття, а просто візьмемо його за даність. Адже мова про інше: саме консенсус олігархів забезпечує президенту високу легітимність в очах співгромадян. Про проколи влади на ТБ говорять лише тоді, коли точково вибивають із керівних крісел якогось високопосадовця чи навіть цілий уряд. Але президент при цьому залишається “весь у білому”. Куди й поділися сміливі викриття, сенсації від журналістів-розслідувачів, на які був багатий час президентства Петра Порошенка і які багато в чому завадили п’ятому главі держави обратися на другий термін.
Взяти хоч би історію з “вагнерівцями” і зривом операції української спецслужби, яка чи то була, чи то ні, про що плутано повідомила країні голова парламентської слідчої комісії Мар’яна Безугла із владної фракції “Слуга народу”. Заяву керівниці ТСК, складеної переважно зі “слуг” і представників ОПЗЖ, висміяли опозиційні політики, експерти і соцмережі. Але загальна маса населення про ці подробиці навіть не дізналася: по телевізору скандал довкола проваленого затримання російських найманців не те щоб зовсім не висвітлювали, але робили це так ненав’язливо, що пересічна людина цієї теми могла просто не помітити, особливо якщо не дуже то й хотіти дізнатися правду.
Ось так на прикладі творення інформаційної димової завіси для глядача і працює олігархічний консенсус. Не кажучи всієї правди, він творить постправду, не сильно, але у ключових місцях викривлює реальність, формуючи у виборця той погляд на світ, який потрібен групі мільярдерів для того, аби продовжувати отримувати надприбутки завдяки прямому доступу до центру ухвалення державних рішень. До речі, за даними Forbes, статки 100 найзаможніших українців із різних, у тому числі й об’єктивних причин зросли у 2021 році на 42%. Кінець епохи бідності, чи не так?
Консенсус олігархів проти Зе
Схожа ситуація консенсусу зараз складається довкола закону про олігархів. Здається, всі основні гравці на національному політичному полі погодилися переконати Банкову відмовитися від спроб протягнути цей неоднозначний документ. На початку літа, коли ця тема лише входила у тренди, публічно проти висловився лише Ігор Коломойський. Та ще й доволі роздратовано: порівняв присвоєння державою офіційного статусу олігарха із позначенням євреїв нацистською Німеччиною. “Морально я готовий потрапити до реєстру олігархів. Не хотілося б, звісно, бути “білою вороною” і опинитись одному в цьому реєстрі. Але я, за великим рахунком, вже звик, що мене де-факто називають олігархом. Тому яка вже різниця? Тепер ще й офіційно в реєстр внесуть. Костюм пошию і нашию на нього зірку “Олігарх”, – сказав мільярдер радіо “Свобода”.
Різко критикували проєкт і з табору “Євросолідарності”, що й зрозуміло: Петро Порошенко точно став би однією з перших жертв законодавчого витвору команди Зеленського, для яких сам факт присутності попередника в політиці є чи не найбільшим викликом. Відтак у заяві партії “ЄС” зазначалося: “…з точки зору Зеленського олігархами є ті, хто не подобається йому особисто – і, безумовно, Порошенко у цьому списку знаходиться на першій позиції”.
Решта ж впливових осіб тоді дипломатично змовчали, хіба що багаторічний перший номер списків Forbes та інших кондуїтів найбагатших громадян України Рінат Ахметов у червні обережно, через пресслужбу, зауважив, що “олігархом себе не вважає і був би здивований, якби його визнали таким”. При цьому невдовзі на телеканалі “Україна 24”, який пов’язують з Ахметовим, запустили в ефір шоу “Велика деолігархізація”, де виступала колишня прессекретарка президента Юлія Мендель. Та за два місяці програму закрили, пославшись на згаданий лист омбудсмена з висновком про невідповідність законопроєкту 5599 Конституції: “…якщо законопроєкт 5599 неконституційний, то й деолігархізація в Україні виглядає завершеною, а раз так — у програми “Велика деолігархізація” зникає предмет розгляду”, – заявили на каналі.
А тут ще й форум YES нагодився, який за традицією організував олігарх Віктор Пінчук. Там, за присутності керівництва української держави, лунали подекуди різкі заяви, як-от слова французького бізнесмена, віцепрезидента Havas Group Стефана Фукса, який наче у продовження згаданої вище заяви Коломойського порівняв законопроєкт із реєстром євреїв, який існував у Франції під час німецької окупації цієї країни. Це справді серйозна заява не лише для вух Зеленського, але й для світової спільноти.
Критику з вуст гостей YES тут же підхоплювали ЗМІ, які можна назвати належними до олігархічних медіагруп. Повторимо, інші ініціативи Банкової ці ЗМІ зазвичай не критикують, тож зміна публічної позиції “вершителів доль і творців політиків” щодо закону №5599 помітна неозброєним оком.
Що ж Банкова у відповідь? Як реакцію влади можна сприйняти заяву на форумі YES міністра юстиції Дениса Малюськи (крісло під яким, за деякими даними, похитується). Цей правник каже про потребу розглядати проєкт у другому читанні попри його направлення до Венеційки, і що майбутні зауваження комісії можна буде врахувати пізніше. Не виключено, така позиція має на меті довести до логічного кінця “головну реформу” Зеленського, допомігши президентові зберегти обличчя, і одночасно “пройти між крапельками”. Та чи вдасться?
Цими ж вихідними Ігор Валерійович Коломойський після тривалої перерви був помічений на футбольному матчі – на НСК “Олімпійський” у Києві, де “Дніпро-1” грав із донецьким “Шахтарем”. Після чого він дав коментар програмі, що виходить на каналі “Футбол” того ж таки Ріната Ахметова, зазначивши, що спілкується з президентом ФК “Шахтар”, але у них “є про що говорити, окрім футболу”. А трохи раніше, у травні, Ахметов казав, що було б добре, якби Коломойський повернувся у футбол. Такий от сплеск взаємних симпатій.
Одночасно і зненацька загострилася позиція парламентських фракцій, на додачу до послідовної в протидії закону про оліхархів “ЄС”. І лист Денісової дуже своєчасно з’явився, і Разумков спрямував проєкт №5599 до Венеційки…
У комплексі згадані події і заяви можна сприймати і як сигнали олігархів Зеленському: мовляв, ми закопали сокиру старих воєн і об’єдналися довкола спільної мети – не допустити ухвалення антиолігархічного закону. Якщо це так, то у Зеленського є велика проблема: як не посваритися з впливовими громадянами (олігархами?), і заодно пояснити народу, чому поховали його закон проти олігархів. Сказати, що олігархи проти і то вони в усьому винні? Але всім відомо, хто представляє монобільшість. До речі, цікаво постежити, яку позицію 244 “слуги народу” займуть при розгляді закону №5599 (у випадку, якщо його таки поставлять на розгляд). Коли ж трапиться конфуз і голосів забракне, це допоможе зрозуміти, хто й куди у фракції влади розклав “олігархічні яйця”.
Ще одним моментом, який тисне на позицію влади, можуть бути “дружні підказки” з Вашингтону. Головний стратегічний партнер України віддавна навіть не натякає, а прямо каже: Києву слід обмежити впливи своїх олігархів. Однак навряд чи влада США вимагала від Києва ухвалення саме такого формату антиолігархічної реформи. Можливо, Банковій варто згадати про існування інших, законних способів обмеження апетитів своїх мільярдерів, аніж складання підконтрольним Зеленському Радбезом реєстру олігархів із незрозумілими подальшими діями щодо останніх.
А поки що ситуація нагадує шпагат, сидіти на якому боляче, а злізти не можна, бо тиснуть згори. І створили цю ситуацію ті, хто порадив, і хто написав той проєкт закону про олігархів, який так легко критикувати і знищувати.
