Українська латинкою & Україна-Русь: Чим Олексій Данілов відрізняється від Олексія Арестовича

Секретар Радбезу Олексій Данілов вважає, що українську мову треба перевести на латинську абетку. А його тезка, спікер нашої делегації в ТКГ Арестович ратує за російську українську. Де той центр, в якому продукують такі ідеї?

“Я вважаю, що це буде одна з фундаментальних речей, що нам треба позбавитися кирилиці і перейти на латиницю. Те, що стосується мови, ви знаєте мою позицію. Я за дві мови в нашій країні. Англійська мова має бути обов’язкова. Тому що, якщо ми кажемо про цивілізований світ, то англійська мова – це мова цивілізованого спілкування. І ми маємо розуміти, що англійську мову мають знати всі. Хто вже літні, складно, то це одна справа, а, починаючи з дитячого садочка, у школах це має бути”, – сказав Олексій Данілов “Радіо Свобода”. Щодо другої англійської згадаємо відомий жарт: “Раніше викладати в українські університети брали людей, які можуть чомусь навчити, потім – з обов’язковими публікаціями в наукометричних базах, згодом – людей зі знанням англійської, тепер – просто щеплених від ковіду”.

Колись Данілов уже казав, що англійська може захистити нас від атак Росії. І що для підвищення своєї зовнішньої безпеки Україні потрібно було розв’язати мовне питання ще в 1991 році, зробивши державними українську та англійську. Насправді, підвищення рівня знання англійської мови – справа правильна, але ідея про набуття цією мовою статусу другої державної в Україні звучить якось дико. Ніде, окрім колишніх британських колоній, англійська не є другою державною. Хоча у дуже багатьох країнах нею послуговуються на всіх рівнях. Разом із тим у Європі є країни, які принципово не англізуються – Франція, Італія, Іспанія – однак при цьому вони аж ніяк не лишилися обабіч цивілізаційного процесу. А до складу Євросоюзу входять Болгарія з кириличним письмом, Греція зі своєю абеткою, і це не заважає їм знаходитися в єдиній для ЄС системі цінностей.

Що ж до відмови від кирилиці на користь латиниці, то ця ініціатива є вкрай дискусійною. До Данілова і без Данілова різні ініціативні групи в мережі створили сторінки на підтримку латиниці, був опублікований навіть їхній маніфест із варіантом транслітерації. Аргументи цих людей: латинізація української мови відірве Україну від “русского мира”, а народам, які користуються латинкою, буде легше знайомитися з нашою культурою. Обидва аргументи, на нашу думку, не надто переконливі.

Той, хто не хоче знати українську з кирилицею, не хотітиме знати її і з латиницею. І хто не хоче нічого знати про Україну, навряд чи змінить свою думку, якщо прочитає українські слова, написані латинськими літерами. Гірше того, перехід на латинку створить додаткові бар’єри. Як слушно зауважив нардеп В’ятрович, така зміна може спровокувати рух в протилежному напрямку – звична кирилична російська для багатьох (особливо, старших людей) буде простішою у використанні, ніж незнайома латинська українська. Так ми можемо отримати протилежний ефект – посилення русифікації.

А голова Національної комісії зі стандартів державної мови Орися Демська ще у лютому спрогнозувала, що Україна не переводитиме державну мову на латинський алфавіт, це пов’язано з тим, що “якщо ми відмовимося від кирилиці, якою ми користуємося від моменту, коли вона виникла, то ми відріжемо велетенський пласт української писаної культури”. Пані Демська наголосила, що наслідками такого переходу можуть стати дуже великі культурні втрати, що, за її словами, є неприпустимим.

А як цей аргумент парирують прихильники латинки? В їхньому маніфесті сказано, що перехід на латинську абетку спрямований на майбутні покоління. І на доказ своєї правоти вони наводять приклад латинізації мов Азербайджану, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Молдови. Що є маніпуляцією.

Молдовська мова є мовою румунською, її в СРСР насильно перевели на кирилицю і намагалися перекрутити. Тому цій мові повернули традиційну латиницю, а не силою її нав’язали. Азербайджанська мова також мала писемність на основі латинського алфавіту, в 1939 р. цю мову перевили на кирилицю, в 2001 Азербайджан остаточно повернувся до вживання латинської абетки. Та ж історія з туркменською мовою – вона мала період, коли для письма послуговувалася латинкою. У Казахстані перехід на латинський алфавіт розпочався недавно. У 2017 році президентським указом дали початок латинізації, у лютому 2020-го затвердили абетку. Процес триває зі скандалами і протестами з боку Росії, однак латинізація казахської мови з огляду на специфіку цієї країни та тамтешньої демократії має шанс завершитися успішно. А ось приклад Узбекистану геть недоречний. Там із 1992 року офіційною є абетка, що базується на англійському варіанті латини, однак паралельно використовується і кирилиця. Лише минулого року глава Узбекистану Шавкат Мірзійоєв доручив уряду створити робочу групу з метою розробки “дорожньої карти” для повного переходу на латинський алфавіт. Чи може і в нас бути поступовий перехід? Це шкідливо, ми отримаємо ще одну лінію розколу в суспільстві – не лише на україномовних і російськомовних, але й на тих, (а їх буде дуже багато), хто не хотітиме латинізації мови.

То ж навіщо Олексій Данілов, який має вигляд людини розумної і розважливої, наповнює інформаційний простір розповідями про українську латинкою? Відповідь, можливо, варто шукати в інших схожих ініціативах чинної влади, які народжуються в коридорах відомої будівлі на вулиці Банковій. Тут і спроба затвердити Великий Герб України, варіант якого викликає значні запитання, і заяви спікера ТКГ Олексія Арестовича про впровадження російської української мови чи перейменування України в Русь-Україну. Цікаво, коли запропонують перевернути кольори на прапорі? Причому всі подібні речі подаються під патріотичним соусом, що, мовляв, це дасть можливість завершити відвічні внутрішні дискусії про мову, історію, символи. Критики ж закидають нинішнім представникам влади, що ті слабко розуміються у гуманітарній політиці та на українстві загалом, тому вбачають в їхніх намірах небезпечні спроби підмінити справжню Україну придуманою ними. Єдине, що тішить – ці спроби не підуть далі розмов, якими просто перебивають куди важливіші проблеми для нашої держави і її громадян.