Роман Замрий, позывной Йода: “Танк едет на вас, срочно бегите!”: как героические медики спасали раненых в Тошковке
Шурави
Есть события и люди, о которых я не пишу. А есть люди, которых все еще осуждаю. Но проходит время, и я замечаю, как меняется мое отношение ко всему. Все еще у меня есть статьи на рабочем столе, которые я запретил себе публиковать, надеюсь, они плавно переедут в корзину.
Далее текст на языке оригинала.
38 найжахливіших днів мого життя в Тошківці і Гірському. Моя психологічна травма. Там багато історій.
Одного дня до нас прикомандирували цілий батальйон ТРО. Вони не знали, в яке пекло потрапили. Через кілька днів бою, маючи багато поранених і загиблих, солдати цього батальйону вийшли з позицій і почали говорити, що мають наказ на відхід. Я, рятуючи їхніх поранених, почув це і передав своєму командиру. Мій ком.бат, який керував тоді обороною Тошківки, зв’язався з командиром бригади ТРО. Ком.бриг, головніший і записав усне повідомлення для своїх солдат, щоб вони не слухали їхнього комбата (ком. Бригади керує командирами батальйонів), а щоб залишались на позиціях. Це повідомлення було донесено до всіх солдат тієї ТРО, але це не допомогло. Солдати зібрались і відійшли з позицій в тил. Як не дивно, самими сміливими були медики. Їх було четверо (2 водія і 2 медика). Вони єдині залишились і продовжували рятувати життя під моїм керівництвом. Через 5 днів вони четверо обійшовши мене, підійшли до мого командира і, скориставшись там, що він був захопленим боєм, отримали від нього дозвіл поїхати на кілька годин в тил “отримати передачку на Новій Почті” і обіцяли до вечора повернутись. Мені навіть нічого не сказали, просто сіли і поїхали. Більше ми їх не бачили.
Я довго ображався на них. Аж тепер, у порівнянні з іншими, розумію, що вони зробили велику роботу і заслуговують на повагу і гарні слова. Так двоє з них по черзі були в дуже гарячих місцях. Сидячи по кілька днів без їжі і води на відстані сотні метрів від ворога, під обстрілами танків, контужені, але не евакуювались, з пошкодженим слухом вони мотали поранених і витягували на точки евакуацій, звідки я забирав поранених. Вони сиділи в підвалах Тошківки, коли росіяни вже місяць, як заявляли, що взяли Тошківку. В останні метри міста ми вчепились зубами мертвою хваткою і не віддали до повного отточення. Серед цих героїв довгий час були два медика тієї ТРО.
Окреме слово одному з їхніх водіїв. Я називав його Кажан. Бо він мав дивний зір, він єдиний в темряві бачив краще за мене. Я дуже часто їздив з ним в Тошківку за пораненими без світла. Одного дня було повідомлення про 2 поранених, які виходять своїм ходом на точку евакуації. Нам наказано забрати їх. За кермо сів Кажан, я за медика. Ми приїхали на точку евакуації, але там нікого не було. І вже за кілька секунд будинки навколо почали вибухати. В рацію почав кричати заступник командира батальйону “Сармат”: “Йода, на вас виїхав танк, “у**кайте” срочно звідти, срочно!!!”. Я його почув, але прийняв терміново інше рішення. Відкривши всі двері автомобіля богдан, я перевернув в ньому ящик з перев’язкою, все повисипалось, автомобіль виглядав підбитим і покинутим. Далі я крикнув до Кажана: “за мною”. Я був там не раз, тому знав потаємне місце: в одному з розбитих особняків був крутезний підвал, на відстані 20 метрів від того місця, де стояв наш автомобіль. Ми запригнули в нього. Рація далі кричала: “Йода, срочно тікайте, срочно, танк їде на вас, танк!!” Аж з підвалу я зміг відповісти: “Мінус, мінус. Танк на дорозі, ми не зможемо проїхати, він на тій дорозі, по якій ми маємо виїжджати, він зможе раз 5 вистрелити в нас, поки ми будемо по тій дорозі їхати, мінус!”. Та командир продовжував кричати: “Йода, тікайте, танк, танк!”. Через 10 хвилин, які тривали вічністю, ворожий танк доїхав до місця, де стояв наш автомобіль, зробив кілька пострілів по будинкам, які стояли на цій вулиці, камінці від будинків залітали нам у бетонний підвал (дай Боже здоров’я хазяїну, який його так добре побудував). Ворожий танк розвернувся, постояв ще кілька секунд і почав рух назад. Я так зрозумів, що у нього закінчились снаряди. В двір до нас добігли 2 поранених. Я помітив їх і прокричав: всі в автомобіль! Ми впригнули в Богдан, Кажан за кермо і терміново “вилетіли” звідти, дивлячись на ворожий танк, який їхав по тій же дорозі тільки в іншому напрямку, на відстані 20 метрів.
Про це варто говорити. Хоча Кажан теж поїхав з друзями і не повернувся. Та я знаю багатьох “до” і “після”, багатьох, хто служить, але ніколи не їздив не те що на ворожий танк, а навіть на відстань 5 кілометрів до ворога, лише осуджували всіх, що ними ризикують. Вони ніколи не залишали нас, просто з самого початку відмовлялись і не їхали, не рятували солдат, а тому іншим водіям доводилось їздити вдвічі більше і без відпочинку. Тому хитрих “відмовників”, після спілкування з іншими водіями мого медичного пункту, – я попросив перевестись, бо підуть водіями в роти. І вони перевелись і так нам навіть легше стало. А без таких, як Кажан, однозначно було важче.
В ті часи у мене було 2 медика з мого медичного пункту, які працювали по черзі в Тошківці. І по черзі відпочивали. Вони надавали допомогу пораненим в підвалах в Тошківці, а я автомобілем “залітав” в Тошківку і забирав поранених далі на евакуацію в Лисичанськ. Через якийсь час прибув третій медик, чудовий фельдшер Шураві. Він прибув після лікування з приводу поранення. Він мав би бути направлений на реабілітаційну відпустку на 30 днів з приводу поранення, і я йому запропонував так і зробити. Шураві був дуже позитивним, життєрадісним фельдшером, він посміхнувся і сказав, що вже старий, що йому залишилось до пенсії кілька місяців і він не хоче проводити цей час в лікарнях, а хоче побути зі “своїми”, тому відмовився. Я поставив його виконувати мою роботу – забирати поранених з Тошківки автомобілем, а сам почав займатись паперами, яких було просто безліч. Та серед медиків, які працювали в Тошківці був один Особливий. Він почав жалітись, що вони вдвох по-черзі сидять в Тошківці, а Шураві ні, хоча теж медик. Я пояснював йому, про вік, про поранення, про те, що він ще до кінця навіть не одужав. Та все було марно. Особливий пішов до мого командира і жалівся йому про це ще багато днів поспіль. Командир спочатку питав мене, чому я Шураві не відправляю в Тошківку, я теж і командиру пояснював. Спочатку командир погоджувався, але ще через “декілька скарг” особливого, командир просто криком наказав мені: “зроби все справедливо, там мають бути по черзі всі медики.”. Тоді Шураві зібрався і відправився в Тошківку, замінивши особливого. Через 2 дні, після ворожого наступу і артилерійського обстрілу, Шураві зник без вісті. Командир сказав: “мені там потрібен медик, відправ туди медика”. Я покликав особливого і сказав йому збиратись. Особливий кричав, що там Шураві і це не справедливо, що Шураві там 2 дні, бо має бути як і вони 5. Я ще раз повторив, що Шураві зник. Та особливому не доходило і тільки крик мого командира примусив його збиратись. Ще через тижні, я випадково виявив, що Особливий якось вплинув на Іншого медика і домовився, щоб той, інший там був постійно, без ротацій, а особливий, постійно на відпочинку. Мене це розлютило, я викликав особливого і сказав, що тепер він так само поїде туди без ротацій, так як він кинув туди свого друга. Знову крик, погрози, відмови: “яка вам різниця? Ми так собі між собою домовились, я тебе застрелю…”. Тут вже в історію знову втрутився мій командир, бо тепер це було не справедливо до іншого медика, тому наказав йому за таку хитрість йти туди і бути там. Особливий не з першого дня, але відправився.
Тільки з часом, порівнюючи історії служби деяких людей, я зрозумів, що недооцінив службу медиків ТРО. Що все пізнається в порівнянні. Кажан і три його друга, хоч і короткий час, але зробили велику справу, вони взяли на себе велику функцію і дали перепочити моїм водіям, допомогли моїм медикам. Ідеальних не існує і не варто їх шукати.
Хоча Шураві! Шураві дійсно медик з великої літери. А навіть більше! Він людина з великої літери! Я молюсь, щоб ти був живий, щоб тебе знайшли і поміняли!
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке…
